(Присвячується фестивалю
«Дикий мед-2009» у м. Сколе)

…Високо у горах живе одинокий мольфар,
Він любить дивитись на воду і слухати вітер…
Він знає хвилину, коли розпускаються квіти,
І п’є на світанку із кореня любки узвар…

…Він сивим туманом на килимі ночі літає,
Від шпилю Говерли до вкритої льодом гори…
Він соняшник жовтого Сонця щоранку вітає,
І бачить, як в Небі закоханий Місяць горить…

…Він знає дорогу, якою ходив Святослав,
В священних місцях, що тепер називаються Сколе…
Тут русичі в пломенях ватри гуляли по колу,
І тут Святополк Святославу погибель наслав…

…А бджоли гудуть, і до борті росу все заносять,
Складають у соти пилок, ще з Троянових Вед…
В мольфара давно посивіло від туги волосся,
Від того, що люди забули його дикий мед…

…У схимника цього колись вчився сам Дон Хуан…
Якось серед ночі вони, духом ватри зігріті,
Гуляли аркан, але раптом знайшли тенсегріті:
«Шукай Кастанеду», - порадив Хуану Іван…

…А сам, обернувшись на оленя, вибіг до річки,
Якраз в тому місці, де Стрий підживляє Опір…
І бачив, як плаєм до річки збігала Марічка,
І чув, як відлунням пливла її пісня між гір…

…Високо в Карпатах, де гойкає гуцул-козар…
Де в Небо впирається шпилем загостреним татра…
Горить серед ночі розбуджена духами ватра,
І чути, як грає на дримбі мольфар, як кобзар…

…Він знає про нас, і за нас він помолиться Богу,
Для того, щоб ми подолали над прірвою міст…
Бо нам простелилася обрусом доля-дорога,
А в нього – своє: Сині Гори, молитва і піст…

Кумпала Вір,
м. Хмельницький, 14.07.09р.