Різдвяна Зірка рік Новий
Нехай до миру запровадить,
Любов дарує пломінь свій,
Ніщо хай щастю не завадить!

На цю ніч усі чекають. І, звичайно, дітвора. В чуднім небі зорі сяють, казочок прийшла пора.
У святковім ось убранні в дім ялиночка вже йде, в новорічних побажаннях мир та щастя кожен шле.
У цей вечір не заснемо допізна ні я, ні ти. Миколай у санях, певно, мчить крізь зоряні мости... Поганяє дуже вправно трійку чарівних коней, подарунки має вчасно донести він до дітей.
Подарунків є багато! Стільки - скільки дітлахів! Є ляльки , ведмеді, авто, книги, фарби... Безліч див!
І на кожному - адреса та ім'я ще малюка, всі замовлення чудесні - із чарівного мішка.
Замовляла Галя ляльку, а Іванко – ковзани. І стоять на дверях зранку, позабувши вже про сни.
А малесенький Максимко, що замовив літачок, під ялинкою вмостився між зелених гілочок.
Спати час, але Максимко не здається, сон жене. Миколай прийде! Ялинка! Подарунок хто візьме?
Тільки, що це?! Та ялинка зашуміла, ожила... І обсипала хлопчинку білим снігом. От дива!
Озирнувся тут Максимко. Наче казка! Ліс стоїть! Він у шубці й черевичках під ялинкою сидить.
Темно, ніч, і тільки сяє жовтий місяць, мов ліхтар. Своє світло проливає на дерева та чагар.
Ось і тінь чиясь майнула, хтось сховався під кущем.
- Це, мабуть, - малий подумав, - сірий вовчик! Хто ж іще?!
Та Максимко не малятко :
- Гей, виходь, якщо ти вовк!
- Вибачте, я зайченятко, - чує звідти голосок. - Поспішаю я на свято, вже чекають там усі. Зустрічаємо бо радо при ялинці рік Новий .
Білки, їжачки, всі звірі, птах усякий - весь народ, що живе у згоді й мирі, поведе свій хоровод. Пісні, танці, колядниці - аж до ранку... Ніч забав! Миколай везе гостинці, він уже пообіцяв. Тільки, от боюся вовка, не дає проходу всім. Як зустрінеш ненароком - пригадаєш рідний дім.
- Не засмучуйся, зайчатко, не боюся я вовків. І тебе на любе свято відведу я без страхів, - дуже впевнено хлопчинка заспокоїв зайченя.
І пішли. Зайча навшпиньки, попереду - хлопченя.
Ось ідуть вони... Аж раптом - тріск гілок та голоси. Вовк мішок несе огрядний, поруч лиска дріботить.
Сперечаються, до бою не доходить ледве там, не поділять між собою вмісту гарного мішка.
- Все моє! – кричить лисиця.
- Ні, моє! - перечить вовк.
- А хто вкрав усі гостинці?!
- А хто ніс їх, що аж змок?!
Стало ясно все хлопчинці, заєць також зрозумів - будуть звірі без гостинців, вовк та лиска винні в тім.
- Ні! - сказав Максимко зайцю, - Їм не зійде з лап оце! Щоб обвести ошуканцям лісове братерство все!
Тут і заєць аж підскочив:
- Я піду, хлопчинко, в бій! Стережися, брате-вовче! Та й, лисице, не зомлій!
- Треба нам чинити вміло, щоб злодюг відволікти, ти біжи, зайча сміливе, вмій увагу притягти.
Пострибай поміж ялинок, попетляй, поплутай їх. Бо є спосіб лиш єдиний, щоб провчити “друзів” цих.
- Я готовий! – каже заєць, - Вовче-брате! Тяжко ніс?! Що в мішку отим ховаєш?! Обікрали, мабуть, ліс?!
Вовк, почувши зайця голос, заревів: Постій, маля! Із тебе зроблю я соус! Лиско, гей! Хватай щеня!
Позабувши про мішечок, вовк пустився за малям.
Ну, а заєць наш, до речі, по лісочку закружляв. Між дерев зайча стрибає, вміло плутає сліди. Лиска з вовком забивають об пеньки свої лоби...
Так кружляючи за зайцем п’яте коло вкруг мішка, раптом бачать ті зухвальці - лева суне голова! Позабувши про зайчатко, остовпівши, водночас хочуть ніби щось сказати...
Тільки лев їм каже:
- Зась! Обікрали ви звіряток, ще й побігли за зайчам! Що ж, тепер несіть завзято все назад, кажу я вам! Вовче, взяв мішок на спину! Лиско, ти хвостом мети шлях-дорогу, за годину щоб на свято нам прийти.
- Сперечатися даремно, - Вовк подумав... взяв мішок. - Брате-вовче, обережно! Бо це - лев, не їжачок!
Заєць Вовка підганяє, в Лиски – праці досхочу. Загадково лев моргає, плеще Зайця по плечу.
Сон зимовий ліг на землю, сплять ялинки, сплять кущі. В білих шатах сплять дерева незвичайної краси. Сніг кружляє, наче вата, стелить килим по землі... Як у дивнім білім царстві, опинилися вони...
Ось ялиночка святкова на галявинці стоїть. Звірів різних є навколо, та ніхто не гомонить.
Миколай серед звіряток без того свого мішка, без гостинців для маляток, навіть вже й без посошка.
Тишу ту порушив заєць:
- Гей, дивіться всі сюди! Подарунки повертають Лиска з Вовком у цю мить! Ну, а лева не страшіться. Це хлопчинка. Він наш друг! Маску взяв серед гостинців, налякати цих злодюг. Але час нам до ялинки!
Там пісні, веселий сміх... Вдячні всі тепер хлопчинці, Миколай понад усіх:
- Що хотів би ти, хлоп’ятко, за подяку в рік Новий? Може, хочеш цуценятко, забавку, пиріг смачний?
Та на це Максимко каже:
- Хочу вдома бути я! Хочу бути там, де зараз є вже вся моя сім’я.
- Що ж, тобі, хлоп'ятко любе, - підморгнув тут Миколай, - Подарую, не забув бо, я літак свій. Зачекай... Ти сідай, ось так... Не бійся. У казкову, друже, ніч станеш ти пілотом дійсним, сам додому полетиш.
Сів Максимко в літачок той, помахав рукою всім.
Раптом зникло все навколо, зірочок кружляє рій... Кожна миготить, мов свічка... Навкруги парад вогнів!
Тут Максим замружив вічка, а коли він їх відкрив...
То вже вдома він, у ліжку... Ось ялинка... А на ній - забавка, що з диво-лісу. Літачок казкових мрій!