Вона ішла без напрямку й мети,
Не мала крил та хтось сказав: «лети»!
І ця послухала, стрибнула з найближчого даху,
Мабуть, уявила, що вона птаха:
Вона як курка тріпала руками,
Зрозуміла що марно і послала все к бісовій мамі.
Замість синього неба впинилась в болоті,
Побила лікті й порвала фірмові колготи.
Вона підвелась, поспішно зализала рани,
Хотіла вити з болю, та треба було міцно закрутити крани.
В очах з’явився дивний блиск, просто погляд маняка,
Згадала! То ж вона ішла в Оперу на «Травіату».
І нащо їй здався той клятий театр?
Вона бачила вчора грандіозний спектакль:
Комедія з кінцем трагічним
Про лінії життя та їх дотичні.
Знаєте, рідні, не хочете мати проблем,
Внутрішніх конфліктів і різного роду дилем,
Не кохайте! Повірте, милі,
Бо ж вмирає любов, то зникають і крила.
Львів, 2009