ЖАН: Жіноча змова, відьмацькі посиденьки
із мученицьким виглядом на кухні

ЖАК: Жінки при деннім світлі хитрі й солоденькі
Вночі, як переможниці, здіймають вгору кухлі.

СТЕФАНИК: Не йди на ланцюгу до їх звабливих ніг,
не пий із рук її, то приворотне зілля
і пристрасні слова — то, наче перший сніг,
зійдуть водою, враз, після весілля!

ЖАН:Стефанику, а покажи но руки!
Натяг собі кільця вже на правицю? (звинувачуючи)

ЖАК:Подружницьке життя, блаженні муки!
Придбав собі в кубло перевертня? Вовчицю?

СТЕФАНИК:Я бачив блиск в очах!

ЖАН: Жагу до влади!

СТЕФАНИК: На Бога ради,
Жаку, то любов прийшла зненацька!

ЖАК: Що не кажи, наївність в тебе хвацька,
якщо вже кожну пристрасть випадкову
сприймаєш, наче віковічну дружбу братську.

СТЕФАНИК: Зізнайся вже, що не впадаєш на колінах
й ти за гіркою дівою своєю?
У неї ж перець кров'ю б'є в судинах,
стальні ножі у її білих крилах!

ЖАК: Лише навприсядки поклони імітую
я у її забавному спектаклі
і цим своєї честі не руйную,
і з волею у мене все в порядку!

Не вір її очам, звабливим і зрадливим,
не вір речам її — то штучний мед,
що, начебто, такий ще солодливий
та лікувальну дію зводить їх на нет!

ЖАН: Мені Марія вчора ноги мила,
але очей з землі не підіймала,
задумала чи що і не сказала?

ЖАК: Таємна змова! Вже щось приховала!
Стефанику, Селестра не казала
про опівнічний зліт? Жіночі збори?

СТЕФАНИК: Вона лишень на мене скоса брови
згорнула в дні здивовані дуги,
коли я ненароком запитався:
“Коханочко, збираєшся куди?”

ЖАК: І свою Раду не застав я вдома,
диковинка, неначе не моя!
І іноді мене вбиває втома!
Вона, неначе західна зоря:
примхлива й незагнуздана, свавільна!
У неї все ж внесу я корективи!

Цю норовливу дівчину скую
в свої кайдани,
в кров її віллю
смиренності й покірності до краю!
Ви праві, начебто, що
я її кохаю!!! (Вбік)

ЖАН: Що ж, Жаку, і ти у п'яне русло
палкого недопитого вина
найвищого у світі почуття
кидаєшся цілком і з головою?

ЖАК: Нову краватку Марія прикупила?

ЖАН: Так, дама серця в мене дуже мила!

ЖАК: То й ти надпив із келиху вина?

ЖАН: Май совість, Жаку, я вже не дитя!
Інтрижка безневинна і не більше,
скажи мені, кому від цього гірше?

СТЕФАНИК: Що, Жане? Запітніли руки?
Кохаєш ти! І серця гучні звуки
вже видали тебе! Ти необачний.

ЖАК: Правда є правда, Жане, однозначно!

ЖАН: Вогонь в її очах і тихі ріки,
раптово так і так несамовито
мене заполонили. Невблаганні
мої крилаті, сонячні бажання.

Не пив би чар, не пив би того зілля,
не знав би горя не літав б на крилах.
Я ж тим вином споїв своє свавілля
й здійнявся в небо на Амурових вітрилах!

ЖАК: Нещасне щастя, щастя не щасливе!
І вип'ємо за переможну перемогу!
Хоча з любові й п'яний я на диво,
але від чарки я не напишу відмову!

СТЕФАНИК: Здіймайте вище келихи червоні!
Я за жінок впиваюсь неминучих!

ЖАН: Хай хаотично кров тече у скроні
й багаття Гестії не тлітиме жагуче!

ЖАК: За норов їх, за примхи й за свободу
утрачену край наших берегів
Я упиваюсь знов за їхню вроду,
якою владарюєм вздовж віків!