Твори цього письменника знають практично усі європейці. Чи на стільки його творчіть хороша як виставляють? Саме на це питання я шукала відповідь. Критикувати одну велику книжку чи взяти до розгляду найпоширеніші цитати з його книжок? Звісно що другий варіант дає змогу охарактеризувати цього письмаенника як вчителя. Я взяла на розгляд випадкові фрази а отже середних повинні бути, як на мій погляд, не точні твердження так і справедливі але вийшло то що вийшло. Отже читайте:

П. К.: "Життя-загадка, яку треба уміти прийняти і не мучити себе постійним питанням: "У чому сенс мого життя?" Краще самим наповнити життя сенсом і важливими для вас речами"

Ямаєчка: Помилочка. Пошуки сенсу дуже корисне заняття. Інакше людина перетворюється на свиню або ж в тварину з людською шкурою, погляньте лише на сучасних людей. Точніше на більшу частину, приблизно 60%-65%. Не просто так кожна людина хоч на долю секунди в своєму житті замислюється про сенс життя - це навіть закладено природою.

П. К.: "У всіх народів існує така приказка: «З очей геть — з серця геть». Я ж стверджую, що немає нічого більш помилкового на світі. Чим далі від очей, тим ближче до серця. Перебуваючи у вигнанні на чужині, ми любовно леліємо в пам'яті будь-яку крихту, що нагадує батьківщину. Сумуючи в розлуці з тим, кого любимо, в кожному перехожому на вулиці бачимо ми дорогі межі."

Ямаєчка: при чому чисто батьківщина до «З очей геть — з серця геть»? Тим паче ця фраза не стосується лише любові. Наприклад: мені сподобалася книжка "Казан. Син казана" на мій погляд ця книга геніальна, але коли я передивлялася список своїх улюблених книг то там не знайшла цієї книжки, по-оскільки я тоді як-би була під враженням іншої літератури. Зараз я пам'ятаю лише думки що "Казан. Син казана" чудовий роман але всю ту глибину я не пам'ятаю і книги цієї удома немає що-б собі нагадати. Те ж саме стосується фільмів, пейзажів. Любов теж забувається. На батьківщині людина проводить своє дитинство, а так за психологією люди своє дитинство і молодість пам'ятають як щось чудове, погане стирається. Живучи на своїй батьківщині людина час від часу бачить деякі картини зі своєї молодості і це приносить їй радість, на чужині ж побачити подібне неможливо.

П. К.: "Можливо, це просто легенда, в яку необхідно вірити, щоб в житті людському з'явився хоч якийсь сенс."

Ямаєчка: У житті людей так чи інакше є сенс. З іншої сторони й так кожен чимось живе, саме це називають сенсом життя даної особистості. А легенди - правдиві. Абсолютно ніхто з реально думаючих людей не стане сверджувати що легенди від початку до кінця звичайні ілюзорні небиці оскільки психологія в людей дещо інша аніж здається Пауло Коельйо.

П. К.: "Адже коли любиш, не можна ні стояти на місці, як пустеля, ні мчатися по всьому світу, як вітер, ні дивитися на все здалеку, як ти. Любов – це сила, яка перетворює і покращує Душу Світу. Коли я проник в неї вперше, вона мені здалася досконалою. Але потім я побачив, що вона – віддзеркалення всіх нас, що і в ній киплять свої пристрасті, йдуть свої війни. Це ми живимо її, і земля, на якій ми живемо, стане краще або гірше залежно від того, краще або гірше станемо ми. Ось тут і втручається сила любові, бо, коли любиш, прагнеш стати краще."

Ямаєчка: якщо ця любов викликана інстинктом розмноження то так. Адже любити на справді можна навіть власний клим, чи усіх людей але не мати почуття кохання до окремого чоловіка чи жінки. А якщо передбачити що там говоритися про "здорове" відчуття то це набагато більш нагадує щастя.

П. К.: "Любов і справді, як ніщо інше, здатна час від часу перевертати все життя людину. Але вдогонку за любов'ю йде і дещо ще, що теж заставляє людину вступати на дорогу, про яку ніколи раніше і не подумував. Це дещо зветься «відчай». І якщо любов міняє людину швидко, то відчай — ще швидше."

Ямаєчка: Не любов, а інстинкт розмноження. Треба ж самцеві підкорити саме цю красиву самочку. Або навпаки. Що ж, Землі потрібне лише здорове потомство. Любов міняє не людину а роботу його мозку. і це правда. На рахунок відчаю я згодна але дивлячись на скільки сильний відчай: значний відчай приводить до самогубства або морального самознищення.

П. К.: "Пригадай, Марія, на що схожий наш світ, — і ти зрозумієш: один щасливий день — це майже диво."

Ямаєчка: На жаль, на100%справжнє щастя - це щастя без видимої причини.

П. К.: "Найважливіші зустрічі владнують душі, ще перш, ніж зустрінуться тілесні оболонки."

Ямаєчка: Зухвала помилка. Душі можуть, але від їхніх слів, подібних бажань мало що залежить...

П. К.: "Якщо ти чого-небудь хочеш, весь Всесвіт сприятиме тому, щоб бажання твоє збулося."

Ямаєчка: Теж помилка. Людина здійснення бажань добувається власною енергією. Так чи інакше - при чому тут Весь Всесвіт?? У ньго що, турбот мало лише якомусь одному атому з його мілококаліберними ілюзіями допомагати? Зірок може й навіть більше аніж самих людей.

П. К.: "Висока мета всякої людської істоти — усвідомити любов. Любов — не в іншому, а в нас самих, і ми самі її в собі будимо. А ось для того, щоб її збудити, і потрібний цей інший. Всесвіт знаходить сенс лише в тому випадку, якщо нам є з ким поділитися нашими відчуттями."

Ямаєчка: Любов це основа будь-якої людини. Але любов самки до самця це вже інстинкт розмноження. Ми самі в собі її можемо будити, це так. Але, знаєте, я люблю яблуню і я плакала по ній тому що вона вмирає а вона НЕ людина, сумую. Я ділилася з нею відчуттями. Адже я люблю її. Я люблю павуків, я люблю бабок і метеликів але з ними неможливо адже у них абсолютно інша фізіологія.
Щодо "Всесвіт знаходить сенс лише в тому випадку, якщо нам є з ким поділитися відчуттями." - брехня, але психологія у людей така що вони повинні щось робити для Землі, спілкуватися, і це цілком природно. Ми живемо у фізичному світі, цей інстинкт необхідний для самовдосконалення і вдосконалення навколишнього світу.

П. К.: "У якусь мить наше життя стає нам непідвладне, і ним починає керувати доля (“Алхімік”)"

Ямаєчка: Доля керує життям завжди, між іншим. Це стара та загальновідома істина. Інакше люди не писали б пророцтва.

П. К.: "Я такий самий як і все: приймаю бажане за дійсне і бачу світ не таким, який він на справді, а таким, яким мені хочеться його бачити (“Алхімік”)"

Ямаєчка: Хоч тут Пауло Коельйо виявився правим.

П. К.: "Якщо це був лише миттєвий спалах, подібний до народження зірки, то після повернення ти не знайдеш нічого. Зате ти бачив сліпуче світло. Значить, все одно пережити таке варто було (“Алхімік”)"

П. К.: "Душі людські, як і річки і рослини, теж потребують дощу. Особливого дощу - надії, вірі і любові. Якщо дощу немає, все в душі вмирає, хоча тіло ще живе. Люди можуть сказати: У цьому тілі колись жила людина»."

Ямаєчка: надія віра і любов може бути без причини але чого дійсно потребує людина, так це максимальну відсутність проблем. Лише в тому випадку вона відчуває значну свободу для власних дій. Отже автоматом з"явиться надія, віра і любов.

П. К.: "Там, де нас чекають, ми приходимо вчасно (“Щоденник мага”)"

Ямаєчка: Звичайний самообман. Прості люди схильні помилятися в інших, особливо якщо бачать їх вперше. Тому навіть якщо вони чекають саме тебе можуть легко обрати іншого.

П. К.: "Той, хто здійснює перший крок, не покінчивши із колишнім життям, неодмінно буде понівечений своїм власним минулим. (”Мактуб”)"

Olvia: У реальності це не так. Минуле не мучить людину якщо воно не значне як для самої людини так і взагалі. Навіть допомагає своїми звязками, набутою мудрістю...

П. К.: "Якщо тебе любить одна людина, значить, люблять всі. А якщо ти самотній - значить, станеш ще самотнішим. Так от цікаво влаштоване життя."

Ямаєчка: перша частина оманлива - у всіх є мати, якщо вона не якась там, отже кожну людину люблять або любили якщо мати померла. На жаль у багатьох є вороги, навіть в закоханих пар може виникнути любовний трикутник. Почуття самоти - відсутність вміння відчувати. Я ніколи не буваю самотня навіть якщо поряд абсолютно нікого немає бо відчуваю як не присутність рослин так небо. Людина стає "ще самотнішою" лише в тому разі коли намагається позбавитися від самоти але в неї нічого не виходить

П. К.: "Життя дуже коротке - або дуже довге, аби можна було дозволити собі розкіш прожити її так погано. (“Одинадцять хвилин”)" "

П. К.: Якщо я повинна зберігати вірність комусь або чомусь, то, в першу чергу, - самій собі."

Ямаєчка: Вірність власним неусвідомленим помилкам доволі погана річ але це особиста думка нехай навіть помилкова.


П. К.: "Якщо я шукаю любові істинної і великої, то спочатку необхадно втомитися від дрібних відчуттів, випадкових романів."

Ямаєчка: на жаль справжня любов це доля... А доля абсолютно не вимагає присутності дрібних відчуттів, інакше, якщо людина буде керуватися цим афоризмом, то вона вельми легко знову помилиться та ще може обманювати сама себе.

П. К.: "Людина, якій траплялося втрачати те, що, як їй здається, належатиме їй вічно, врешті-решт засвоює, що їй не належить нічого."

Ямаєчка: Це справді так, один із законів життя. Але не абсолютно, оскільки люди за звичай дуже вперті. До того підганяють самі життєві події.


П. К.: "Час не міняє людини, мудрість не міняє людини, і єдине, що може перебудувати буд його думок і відчуттів, - це любов!"

Ямаєчка: Просто помилкове твердження.

П. К.: "Свобода краще всього іншого навчає необхідності любити і що ніхто нікому належати не має права"

Ямаєчка: На жаль на справді це не так

П. К.: "Найглибше та найсправжніше бажання - це бажання бути кому-небудь близьким"

Ямаєчка: найбільше і найглибше моє бажання це зовсім інше і щоб зрозуміти його мені знадобився час, воно занадто моє аби про це писати. Кохання до іншої людини протіилежної статі це вже не бажання душі, а потреба тіла, точніше мозку, інстинктів.

П. К.: "Наймогутніша любов- та, яка не боїться проявляти слабкість."

Ямаєчка: якщо це між жінкою та чоловіком? Слабкість в чому, у вчинках? точніше виразитися не можна було, а?? якщо слабкість до вчинків то може бути слабкість навіть до розпусного життя. Тобто пішов чоловік, переспав із іншою то що це називається справжнє кохання? Справжнє кохання це те, коли окрім інстинктивного присутня й сильна душесна любов.

П. К.: "Занадто часто казала вона «ні» в тих випадках, коли хотіла сказати “так”."

Ямаєчка: залежить від характеру коханого. В частини чоловіків це постійне "ні" могло-б розпалити великий вогонь.

Отже висновок.
Пауло Коельйо така собі середньостатистична людина якій подобається трохи пофілософствувати, полюбляє створювати тендітні іллюзії та жити в них. Він також, як і більшість погано разбирается в законах природи, життя, науки, духовній історії людства. На стільки "веляколяпні" оповідання пишуть і інші, зовсім невідомі письменники. Єдине що їх відрізняє так це просто характер самих авторів. Те, що справді вміє робити Пауло Коельйо - вдало складати слова та речення. Хоч в цьому я не зовсім впевнена адже не читала його творів в оригіналі.