ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Уляна Явна / Проза

 Між нами - травень
День минає. Як і наше життя. Мені вже двадцять п’ять. Та й ти не пасеш задніх. Тридцять один. Тридцять один. Чи це початок? Чи початок кінця?

Ми зустрілися просто. Я ніколи не любила проявляти емоцій на людях. Ти знаєш. Твоє авто зупинилося біля будинку моїх батьків. Тоді була неділя, ми обідали разом. Я, батьки і брат. Знаючи, що ти приїдеш, все-одно була стривожена, коли це сталося. Ти зайшов на подвір’я, зразу ж побачила з тераси, в руках вино – для моїх мами-тата. Вони завше тебе любили, мені здається, що досі не вибачили, що тоді відмовила тобі. Але це було цілих три роки тому! Ти розумієш? Я лише рік перед тим закінчила університет, вірила, що зможу змінити світ. Ти ж знаєш, яка я амбітна. А тут, одруження, діти. Це не входило в мої плани. Тоді тебе запросили на роботу. Далеко. Але це був шанс втекти від мене. Ти, зрештою, так і вчинив. Рік ми нічого не знали одне про одного. Я вдавала байдужість, а ти тамував біль. А потім приїхав на вакації додому. І подзвонив. Зустрілися. Тепер ми зустрічаємося кожного разу, коли повертаєшся. Більше ніякого зв’язку, ані листів, ані дзвінків поміж тим.

Ти зайшов у будинок. Початок травня, в сусідів зацвіла яблуня. Привітався, а потім ми всі пили вино на терасі. Опускалися сумерки, з далекого озерця чулося кумкання жаб, певно, на дощ. Малий бігав, зачіпав тебе, він завше прагнув твоєї уваги. Ти взяв його на коліна. Я подумала, що ми вже могли б сидіти отак зі своїм сином.

Тоді вирішили піти. Попрощалися з батьками. Вони також не розуміли, що між нами. Ніхто не розумів, мабуть, і ми теж. Ти вже оце втретє приїжджаєш в травні. Може між нами травень? Все відбувається майже як завжди, як в попередні рази. Ми згадуємо. Згадуємо все. Деталі. Запахи. Образи. Місця. Події. Відновлюємо їх в своїй пам’яті. Щоб все як тоді, до того як ти дав мені натяк на позбавлення свободи, хоча зараз все видається по-іншому. Ці три роки зробили мене дорослою. В цей час були інші. Але ти тяжів наді мною. Як ідея фікс. Як незримий меч. В кожному доторку я шукала твого доторку, в кожному цілунку прагла тебе.

Отже, пити каву. Не люблю її. Але вип’ю з тобою. Якщо багато молока і цукру, то вона мені приємна. «Купол», колишнє Засвіття. Кінець світу, його край. Значить, з тобою хоч на край світу. Займемо улюблений столик біля вікна. Таки збирається на грозу. Шумить молоде листя, з каштанових квіток-свічечок опадають пелюстки, вітер підхоплює їх і зносить вниз, загортаючи попри тротуарні бордюри. З вікна видніється клапоть дороги, яка веде до Цитаделі і стіна Осоленіуму. Таємничі години перед бурею викликають з небуття тіней, хтозна, чи зараз попри мури бастеї не блукають вояки часів Першої світової чи то погани, наші давніші предки, які залишили тут випадково знайденого дерев’яного божка. А в архівах бібліотеки всі герої пожовклих сторінок танцюють ритуальні танці, чи справляють урочисті бали. Але ми тут. Ми захищені стінами. Ми – вдвох. Твоє коліно під столом торкається випадкового мого. Я завмираю. Завмираю в очікуванні майбутньої ласки і вже не випадкових, а зумисних доторків. «Купол». Так ніби ми прийшли до старосвітської тітки, що дала притулок для молодих коханців аби намилувалися одне одним, але в межах пристойності, під її пильним оком. Розмова наша повільна. Трохи нудна. Бо ми говоримо більше очима. Окрім того ця передгрозова лінь і розніженість. Просто сидіти і дивитися у вікно. Приносять каву. У напівтемряві, лампи приглушені абажурами, мереживні скатертини, що звисають зі столів, кидають чудні тіні. На нас дивляться пані і панове з чорно-білих фотографій. Я думаю про те, як вони всі готувалися до цього поважного випадку – фотографування. Жінки вбирали найкращі сукні, припудрювали обличчя, чоловіки – ретельно голилися і чистили до блиску черевики. Настрій, певно, був у всіх піднесений як на свято. Шкода, що знимкування зараз таке доступне і позбавлене від того урочистості та шарму.
Вдаряють в шибку перші краплини. Великі і повні. Видно людей, які пробігають до найближчих прихистків або ж відкривають парасолі. Ми сидимо безмовно ще деякий час. Чашки вже пусті. Злива шумить і піниться, нагадує швидку ріку, яка жене свої води в невідомість. Ти просиш рахунок. Не знаю, чому вирішив йти саме в час найбільшої негоди. Але не перечу тобі. Біжимо до автомобіля. Ти тримаєш над нашими головами літню куртку, хоча вона заледве чи рятує від цього всеохоплюючого дощу. Машина приймає своєрідним затишком, затишком порятунку. По твоїй скроні стікають краплі. Нарешті доторкаюся до твого обличчя. Витираю краплини. Це торкання таке довгождане. Ти цілуєш мене, квапливо і сильно, ніби вибачаєшся, що не зробив цього раніше. Авто оповите пеленою дощу, довкола нічого не видно, лише сірі струмки і кольорові відблиски вулиці в них. Ми цілуємося. Тепер вже довго. Нестримно. Пристрасно. Потім ще сидимо деякий час, ти тримаєш мою руку. Ми ніби засоромленні цим виявом почуттів. Хоча в дійсності ми звикаємо до присутності одне одного, до посягання на приватний простір, до цієї любові, яка народжується чи то воскресає кожного травня. Що травня я не розумію як прожила без тебе квітень, а перед квітнем березень, а перед березнем лютий… Як я витримувала всі дощі, морози, спеки, падолисти? Але ти їдеш і цей біль втрати потрохи зникає.

Дощ вщухає. Вже геть стемніло. Вулиці пусті. Швидкі дощові річечки стікають в простори каналізації і, можливо, десь там під землею зустрічаються з таємничою річкою нашого міста. Я бачила її поза містом, там вона втрачає свій шарм, всього лише брудний заболочений потік, а тут вона Річка, яка існує, але яку ніхто не бачив.

Ти рушаєш. Пропоную їхати до мене, але нічого не кажучи, їдеш в іншому напрямку. Певно, як завжди, знімаєш на цей час квартиру. Я навіть знаю методу, за якою ти обираєш ці тимчасові житла. Вона пов’язана зі мною. Я завжди хотіла спробувати пожити в різних місцях, на інших вулицях, в інших будинках. Ми вже знаємо як це - жити на Привокзальній. Ранки там зустрічали нас стукотом трамваїв і голосами торгівців овочами, віддаленим звуком поїздів. На першому поверсі того будинку розміщувалася пияцька забігайлівка, де вже з самого ранку чоловіки причащалися горілкою. Вона пахла рибою, курочками на грилі і пивом. Ми виходили ближче до обідньої пори, щоб купити овочів, потім з них робили салати і жарили картоплю. Іншого року ти потішив мене однією з бічних вулиць Личаківської, в безпосередній близькості до Шевченківського гаю. Там ще жили шумні сусіди, які голосно вмикали музику, але зате ми майже весь день провели в гаю, засмагали на призьбі старої двохсотлітньої хати, ти цілував мої розігріті сонцем плечі і щось шепотів про минуле.

Це було найкраще, що ти міг зробити для мене. Квартира на Підзамчі. З неї видно МІЙ будинок. Цю перлину витонченості. Будинок, який не має жодного однакового вікна. Будинок, що збудували собі брати з прізвищем мого улюбленого письменника – Шульц.

Знову захмарилося. Коли ми зайшли в двері під’їзду, об асфальт вдарилися перші краплі нового дощу.

Ніч - лагідна. Наші любощі набули іншого змісту. Вони розмірені. Повільніші. Ніби прагнемо запам’ятати кожну хвилю, насолодитися і розтягнути це на цілу вічність.

Ранок – в плетених кріслах, «Під клепсидрою» або ж просто в «Дзизі». Ти їдеш через два дні. Хмари розійшлися, несміливо над містом світить сонце.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-08-20 18:17:00
Переглядів сторінки твору 1820
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.789 / 5.3)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.679 / 5.26)
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2013.12.09 00:24
Автор у цю хвилину відсутній