білий крук летить з рук
вечір пристрастно тіниться
орхідеями збовтаних хмар
розлітаються стріли розлук

у краю кипарисових див
на піску срібних снів

слідом трепетних ягуарів
скрізь туманну феєрію мрій...

... нам не вистачить мелодрам
у краю кипарисових брам
де метеликів рвійний політ
безнадійно-банально розтав
крізь туманну феєрію мрій
хоч реальність одягне вуаль
та скоцюрбиться в мушлі душа
за садами терпких ностальгій
за словами магічними – жаль

тихі цівки піску в твоїх
долонях безслівних
чари безжального аромату
ночей магнетичних
зі штормовими вітрами
над уламками снів
у неймовірній мелодії
безкінечної миті
крізь яку шурхотять
неритмічні серця
фантастичних майбутніх
перлин для намиста
на перламутрову пам'ять

про краї надвечірніх садів
про алеї терпких кипарисів

у краю надвечірніх садів
осеніє
ковзкий перламутр
вислизає повільно із рук
і шурхочуть сипучі піски
по краплині
стікає журба
у краю кипарисових брам
лиш оця павутинка тремка
забриніла
мов дримба
причаєно
розлітаються стріли розлук
зігріваємо
кожну піщинку
у долонях
нехай не спішить

осеніє у світі
мій друже
а на серці
світає

їм не треба розкішних прикрас
тільки спокій піском легким
тільки світлий небесний дим
розминулися пам'ять і час

у краю надвечірніх садів
на очах позолочених дів

сутеніє..

осінній каданс
між землею та вирієм
між печалями
& летаргією
жовто_холодним листям
кружляє
повільно
танцює в падінні
через мрії та
вітровії
у містично-
прозорий романс..

їх сховає осяяна тінь
за шляхами та долями
під убивчими кулями
перламутром огорне кремінь

за роздоріжжями символів
у садах нерозгаданих снів

сутеніє
уже листопад
срібна паморозь вкрила нас
розминулися пам’ять і час
і не треба осінніх прикрас
вже на чорному мармурі
глянь
біле полум’я хризантем
жовте полум’я скорбних свічок
крізь туманну феєрію мрій
не шукай романтичних тем
все засипле легким піском
тиша цвинтарна
листопад
сутеніє
таки сутеніє

у мріях віддаленим берегом
зникає неясний смуток
в очах ніжних квітів
едемським садом
із небуття віків
музикою ледь чутною
обертанням долоні униз
нам подають
клятого присмаку вічності

на перламутровім лоні
між сонцем і місяцем...

надвечірня свіжість
чорно-білим метеликом

у краю кипарисів

***** Василинко, хотілося ще раз тепло і щиро подякувати за Ваші натхнення і світло і добрий цей час..

поки що переніс усе в діалог сюди : http://maysterni.com/publication.php?id=39500


до теми можна вертатися, гадаю
а може були б інші теми
ще раз із уклінною приязністю

хай життя щедро наповнює дні

С*

...вам теж дякую красно
:))
за терпіння

*роздумує про всяке таке, про пиво, про мислі, про гіркі та хмільні, темні чи світлі, часи та миттєвості, про життя і небуття, зрештою, по кругу, мисль вертається до пива*

..все буде добре, Юля


С*

Я хочу щоб все було добре втебе.

То мої не гіркі настрої, а гіркі примхи. Мусила б не ходити з ними до тебе, проте, що мушу діяти мені у тебе добре. Тому й прихожу і з гірким й солодким.
Будь поблажливим до милої егоїстки :)

небагато тих, хто сюди заходять, мають бажання поспілкуватися, і вже не знаю чого;
завжди щиро радий, Юля

здійснення всяких чудових бажань
& якнайбільше добрих часів
всюди

*серйозно так і дуже-дуже приязно посміхається і випромінює оптимістичну доброзичливість*

і ще

*святково дякує за прихільність і бажання любити*

&&

можливо, я не врубився -
Ви бажаєте диспут про метеликів чи про смаки, пане Павле?
чи як

наразі, вітання


:-)

а ще там жиє прадавній смарагдовий жах, пам'ятаєте, Катю?
(дай му Б-же здоровлє)

:-)

по-світлому радий Вам. не хворійте, будь ласка