Ієрихонські труби голосно мовчать
про неприхід Бога.
Бог просто втомився.
Він живе у маленькій хатині
на березі озера,
розводить кроликів і голубів,
рибалить у вихідні,
часом виїжджає до міста
по свіжі газати,
слухає радіо.
Йому так затишно насамоті
і так самотньо у тому затишку,
як дідусеві, що його внуки
не надсилають на Різдво листівки,
а діти якого не кличуть у гості.
Йому ні з ким пограти у доміно,
чи випити пива -
янголи відреклися від нього.
Вони зайняті облаштуванням осель
та особистих життів.
Часом дзвонять святі і запитують:
ало, Боже, коли буде надбавка
до пенсії?!"
А він не знає що й відповісти,
бо сам ледве зводить кінці з кінцями,
мусив навіть посадити картоплю.
Вечорами читає Кафку і Маркеса
(або російські детективи),
п' чай "Бесіда",
або відвар з липи...
Взимку довго-довго сидить
біля вікна, дивиться
га снігові замети і думає:
"Невже то я сотворив?
Ех, де моїх 20?". Сумно.
У місці в притулку для пристарілих йому відмовили, мовляв,
держава не споможна всіх
тягти на своїй шиї,
а податки платити нікому.
Часом ому хочеться заплюшити очі і більше не прокидатись,
але смерть по нього не прийде - боїться.
Іноді сідає на велосипед і мчить
до найближчого храму подивитись,
чи не всі ще про нього забули.
Аякже! На паск приходять святити
яйця й іншу провізію і моляться
(щоправда, частіше - Святій Варварі, чи Миколаю Угоднику).
По тому Бог сидить у себе на ганку,
обхопивши руками посивілу голову
і йому стає "нестерпно боляче за
даремно прожиті роки".
Щоправда, хоч і рідко,
проте з'являється дещиця надії на те, що не все втрачено.
Тоді, коли маленьке світлооке дитя
здіймає свої рученята до неба
і посить врятувати світ.
Боже, отож, ти ще комусь ще потрібен.
Може...