Розводить людство біля себе
Сади квітучі й смітники.
В садах живуть владики неба,
У купах гною – пацюки.

Пташа пісень палких співає,-
Кого не радує той спів?
А також збільшує врожаї,
Мордує кузьок, комарів.

Щурі гноївку тонким нюхом
Вчувають навіть крізь шпарки,
І де лайна по самі вуха,
Там завжди є і пацюки.

І серед нас, бува, не рідко,
Як запанує дух гидкий,
З’являється на диво швидко
Пацюк в подобині людській.

Це – підлабузник, імітатор,
Озвучувач чужих думок,
Таких розводиться багато,
Де гноєм тягне із дірок.

Де процвіта пристусовáнець
І епігόн шуга як крук,
Навряд чи висунеш хоч палець:
Там править бал гидкий пацюк

Такому честь – не перепона,
Слова гарячі – тільки гра,
Нема ніякого закону
Для отакого от щура.

Як буде совість твоя чиста –
Повір в написані рядки:
Втечуть від тебе в інше місце
Усі на світі пацюки.