Сидить на могилі старенький Івасик Телесик.
На цвинтарній груші тепліє гніздо солов’я.
До світу старого належить він зараз лише тілесно,
А так, то вже гуси із ним у інших летять краях.

Шипшинові краплі лягають в тумани спати.
А Місяць, як риба, сколихує даль душі.
Безсмертник цвіте і молиться жовта м’ята.
Повільно, повільно до себе усе спішить.

У хаті старого ікони лежать і гроші.
Сусіди нормальні, бо «правильний він мужик».
Розплата за гріх і плата за все хороше
Приходять тоді вже, коли вже до всього звик.

Здичавіла вишня, бо шкода було палити.
А явір, а явір... у ньому лежать сумні.
Втомилося серце усе на землі любити.
З усього на світі складати струнні пісні.

Каштанові косми зробились, як вітер, сиві.
З дощами тонкими пішов тимчасовий друг.
Зміючка Оленка, кому там вона щаслива?..
Кого вже пригорне мама до складених воскових рук?

Гарячі внучата дзвенять. Світ гойднувсь, як човен,
І небо беззахисно впало до рук ріки.
Він знає мовчання і знає пташину мову.
Усе, крім душі, у нього взяли роки.

Не тільки ж у нього. Не тільки йому немило.
Хай гріється пам’ять в крові золотої пурги.
Старенький Телесик сидить на старій могилі,
Горбатій могилі Баби-Яги.