(Цикл " Свята Америки ",
з неопублікованої книги " Америка 21 століття ")
(Неодноразово з’являлось на люди в американській пресі)

Америка - країна великих можливостей. І для ошуканців - теж. Тому неприємності, дрібні і великі шахрайства часом тут починаютья з перших же кроків. Правда, для декого вони запрограмовані ще з України. За розповідями адвокатів, кілька українських жінок прилетіли до США з допомогою певної "фірми" в Україні, що обіцяла їм працевлаштування. В літаку жінки не мали права розмовляти одна з одною, що- небудь питати чи розказувати. В аеропорту їх зустріли сім"ї, що забирали на роботу. Галі Іваненко пояснили, що оплату за таке швидке працевлаштування вона повинна "відробляти" чотири місяці. Коли той термін скінчився, жінці сказали, що заробітню плату їй не видаватимуть "на руки", а покладуть до ощадбанку на її рахунок. Довірлива українка згодилася, і ще до кінця року вставала разом із сонцем, чистила, прала, прибирала, варила їсти і доглядала за дітьми, робила всю брудну роботу в домі родини, у якої працювала. Але одного передсвяткового дня сімейство запропонувало їй поїхати за покупками до великого магазину. Там господиня видала Галині гроші на дрібні витрати, і сказала, що забере її в певний час. Даремно Галя чекала на сімейство до смеркання...
Лише завдяки тому, що деякі продавці в магазині говорили російською, жінка змогла знайти когось, хто згодився їй допомогти і відвіз до будинку, де вона цілий рік пропрацювала. Проте хазяйка дому холодно сказала Галі в очі, що вона її не бачила ніколи в житті, а тому нічого не знає і знати не хоче. В розпачі Галина пішла по сусідах, але ті теж її "не впізнавали". Куди було подітися бідній особі серед ночі, в чужій країні, якої вона, за рік тут проживання, навіть не мала шансу більш-менш пізнати. Адже жінка працювала сім днів, без вихідних.
Того вечора Галину забрала додому випадкова знайома, котра, було, й підвезла з магазину. Вона ж і порадила звернутися до адвоката, але що той міг зробити? По-перше, жодних доказів того, що Галина таки працювала в цій сім"ї, не було. А по- друге, що з тих доказів, коли Галя не мала права на працю в Америці, і жоден закон її не захищає. Правда, американські родини теж не повинні брати на роботу осіб без дозволу на працю, але щоб довести це порушення, треба судитися і мати добрі гроші, а не копійки, які Галя одержала на здачу в магазині. Їй навіть не віддали одежі і речей, привезених з собою із України...
За рік тяжкої праці Галині було заплачено тільки важкою моральною травмою.
А таких випадків - море. Мільйони емігрантів Америки, легальних і нелегальних, працюють і заробляють непогані (не для Америки, але для їхньої країни) гроші, але мусять пильнуватися самі. Жоден закон їх захищати не буде - єдине, що він може запропонувати - швидке виселення з країни). Бажаючих же скористатися безправністю нелегалів - багато. Практично кожен з незахищених законами працівників має випадки невиплати грошей (часом - значних сум), безпричинного звільнення з роботи, - одним словом, чого завгодно.
Але тут іде розмова не тільки про працю. Того, хто найме квартиру і телефон на власне ім"я, телефонна компанія запитає, чи він не хоче, щоб його прізвище було "засекреченим". Якщо ж ні - різні компанії можуть слати на його ім"я різні свої рекламні листи. І треба бути дуже обережним. Багато американців просто викидають все те до смітника, навіть не тратячи часу на заглядання всередину. Але "новачкам" може бути цікаво (на що й сподіваються подібного типу компанії), і вони піддаються на пропозиції виграти великі суми або одержати дарунки чи інформаційну літературу без ніяких зобов"язань. Але все те - омана. Якщо хтось і робить щось безплатно або дешево в цій країні, то зовсім не такі компанії. Вони самі постійно ведуть нечесні "полювання" з метою обдурити, взяти гроші і нав"язати свою продукцію. Досить тільки відгукнутися на їхню підступну пропозицію, як вони починають слати різні речі, а за ними - рахунки, вимагаючи оплати. Дуже важливо лишати копії усіх тих барвистих карточок, на які ви мали необережність сказати "так". Якщо ви знаєте умови договору, ви можете відмовитися від усього того "нашестя", якщо ж заплутаєтеся - їм тільки цього і треба: неоплачені рахунки "висітимуть" на вашому імені, зафіксовані послужливими комп"ютерами. Часом на слід таких горе-компаній виходить поліція, як це сталося, наприклад, в нашумілій справі з фірмою "Гоум гелс гендбук", і тоді ошукані клієнти автоматично звільняються від нав"язаних їм зобов"язань. Але на таке "везіння" сподіватися не варто, краще самому бути обережним.
"Прогоріла" на нахабстві й інша подібна фірма. Йдеться про відому і набридлу багатьом американцям своїм агресивним манером проведення поштових лотерей фірму "Амерікен фемілі публишерз". Щорічно вона розсилала 200 мільйонів листів.
Як от в пресі повідомлялось, що 88-річний житель Каліфорнії двічі літав до міста Тампи в штаті Флорида, аби забрати обіцяний йому в листах виграш. Він був впевнений, що виграв, адже всі номери у нього співпали. Коли зрозумів, що його обдурили, розгнівався страшенно. Тоді 25 американських штатів разом провели розслідування, і безпардонним бізнесменам довелося трохи "здати назад". Фірма мусила згодитися змінити форму подачі інформації і обманні повідомлення типу "Ви - наш новий переможець". І не тільки. Компанія, котрою наполовину володіє один з філіалів інформаційно-розважальної імперії "Тайм Уорнер", змушена також виплатити 1,25 мільйона доларів 25 штатам. За досягнутою угодою, "Амерікен фемілі публишерз" не має права називати людей переможцями, якщо це справді не так. Також фірма повинна буде обов"язково повідомляти, що для участі в лотереї не обов"язково передплачувати журнали.
Керівники компанії, звичайно, протестують проти звинувачень, як тільки можуть і запевняють, що з 1977 року вони таки справді виплатили 77 мільйонів виграшів.
Отакі собі, з розмахом, справи чиняться, так би мовити, серед білого дня!
Часом в Америці треба оберігатися навіть друзів (можливо, через те тут не люблять розповідати багато про себе - мало хто навіть скаже ким працює, не те що скільки заробляє). Друзі часом просто по наївності можуть вдіяти вам чергову неприємність Наприклад, таку.
В Америці дуже багато різних товарів - полиці магазинів вломлюються від виробів з усього світу. Отож продати тут щось - не дуже легко. Тому деякі фірми наймають (якщо дозволите використати дуже влучне в даній ситуації російське слово, від "Коробушка") осіб, що ходять по хатах і пропонують щось купити - "коробейників". Фірми спеціально навчають їх, проводять семінари, особливу увагу звертаючи на уміння підійти до людини, знання її психології. "Коробейники" на тому мають підробіток, але "жертві" багато хто з них навіть не дає часу на роздуми - вперті продавці намагаються не вийти з хати, поки не заберуть гроші. А повернути річ назад (як це можливо в кожному магазині Америки протягом довгого періоду, часом більше року) в даному випадку уже не можна. Мовляв, бачили очі, що купували... Добре, якщо це буде тільки якась непотрібна губна помада на кілька доларів. Тоді шкода тільки затраченого часу (вас умовлятимуть цілий вечір чи день - поки ви щось не купите або не виставите непроханого гостя за двері). Але можна втратити і час, і добрі гроші. А приходять такі "посланці" від ваших друзів, у яких "коробейники " зуміли видурити ваші телефони.
Якщо про "коробейників" або пропонувальників страшенно вигідного і неважкого бізнесу стало чути у ваших околицях - будьте певні: вони до вас прийдуть. І не лякайтесь - то може бути САМЕ ДЛЯ ВАС цікаво, але просто будьте готові до їхнього стилю роботи, задавайте всі потрібні вам питання (і не кажіть "так", доки не одержите відповідей), а також не будьте занадто піддатливі, - пам"ятайте, що тренування у цих осіб хай не таке стійко-глибоке (увібране з кров"ю матері), як у циганів, але надбане з допомогою усіх досягнень сучасної науки про людську психіку.
Чи ви чули про водяний пилосос? Мабуть, що так - дуже потужна штука, очевидно - працює добре, приваблива. Але дуже дорога - біля півтори тисячі доларів (на запевнення "коробейників"). Чи може таке статися, що ви раптом його купите - можливо, замість якоїсь дуже потрібної речі (за такі гроші в Америці [на час, коли писалася ця стаття - Т.Г.] можна купити непоганий вживаний автомобіль)? Не поспішайте сказати "ні", бо в житті ніколи не можна зарікатися.
До нас зателефонувала знайома, що ставилася до нас приязно і кілька разів допомагала порадами. Попросилася зайти увечорі ненадовго, бо їй нібито треба просто "зазначитися" в чиїйсь квартирі для бізнесу, у якому вона працює. Звичайно, що ми їй те дозволили, відклавши всі свої непогайні плани на цей вечір. Знайома прийшла із великою коробкою (їй допоміг чоловік) і взялася все те розпаковувати. На наші протести лише сказала, що так їй треба для відчиту. А далі - пішла майстерна агітація, і словесна, і наглядна, і яка тільки хочете. Знайома пилососила наші килими і подушки, вилазила на пилосос із ногами і стрибала на ньому, аби доказати, яку міцну і безцінну річ ми матимемо щастя придбати, кілька разів повторювала, як вона сама залишила вдома водяний пилосос після першого ж приходу "агітаторів". Бо, мовляв, для однієї жінки важлива нова шуба на її плечах, а для іншої (тут знайома багатозначно замовкала) - щастя і здоров"я сім"ї. Вона показувала різні книги і буклети про успіхи товару і його матірної фірми, але з рук всієї тієї "літератури" не випускала і не давала часу на те, щоб заглянути до її англомовного тексту. Я все це для себе відмічала, але, вірте чи не вірте, до 12-ої вечора, запаморочена нескінченною балаканиною, вже й сама починала вважати, що кращої і потрібнішої речі, як водяний пилосос, на світі не існує. Він же вбиває кліща (якого, правда, ні ви, ні я, а можливо, й ніхто інший ніколи не бачив з мікроскопом чи без), який живе на тілі кожної людини і миттєво передає її болячки на всю сім"ю; він знищує пилюку 200- процентно ще до її народження і розносить по квартирі пахощі моря і соснового бору. Це ж тільки погана дружина може не придбати такої речі для родини! і т д, і т п. Власне, наполеглива знайома вже стала дзвонити до своєї фірми, що річ продано (на той час ми ще не мали ні машини, - а це річ першої необхідності в Америці, якщо ви живете не у великому с і т і, а у звичайному собі містечку на широких просторах країни;- ні багатьох інших справді важливих речей). Щастя лише, що грошей удома ми не тримали, а кредитної картки ще не мали (правда, знайома виявляла навіть готовність позичити нам гроші і закласти їх у покупку). Але зрештою всі ці рекламні стрибки й пританцьовування набридли моєму власному чоловікові, тверезе мислення якого, на щастя, не піддалося методам найсучасніших психологічних впливів. Тому він ввічливо відпровадив уже опівнічних гостей. Не погодився також дати списку товаришів, про які просила розчарована невдачею "коробейниця" (на кожному проданому пилососі вона має заробити кілька сотень доларів).
Таким чином, "коробейники" всяких типів крадуть немало часу у зайнятих людей, ми чули тому приклади. Тих, що після 4-ох годин багатослівних умовлянь все ж відмовляються від покупки, вони ничтоже сумняшеся починають звинувачувати за даремно згаяний на них (!) час. Тож якщо хтось проситься прийти до вас із не дуже зрозумілою метою, краще зразу її вияснити, бо недаремно сказано, що непроханий гість - гірше татарина.
Проте, це зовсім не означає, що автоматично треба відвертатися від усього нового й незрозумілого. Адже саме тій обставині, що люди не боялися експериментувати, світ зобов"язаний найвидатнішими винаходами. Цією розповіддю тільки хотілося б допомогти людям "не винаходити велосипед", повчитися не на своїх власних, таких болючих, а на чужих помилках.
Але може чергова пропозиція буде якраз цікавою для вас? Лише добре б не забувати, що багато що в Америці пов"язане з ризиком. Тому якщо вас запросила на зустріч зайома знайомого, добре все провірте аніж сідати в машину до вперше побачених вами людей. Перед тим, як їхати кудись у нове місце, залиште дружині чи друзям телефон, координати людини, до якої чи з якою ви відправляєтесь. Власне, ніколи не зашкодить добре помислити перед тим, як діяти...
Але, можливо, пропозиція на якійсь із зустрічей здасться вам цікавою. Петра привезли в будиничок полячки Ївги, де вже зібралися й інші люди. Всі знали тільки, що мова йтиме про якийсь "бізнес". З"явився представник компанії, і почав розповідати. Дві третини своєї неофіційної лекції він присвятив знову-таки психологічній настройці публіки, інше - приблизній суті справи: групи компаній пробують знайти покупця напряму, без посередництва постачальників і магазинів. Компаніям дешевше оплатити пряму пересилку товарів до замовника, для якого товари теж будуть коштувати дешевше, бо вони не обкладені різними податками. Кожен замовник може стати агентом по пошуку нових покупців зручної системи закупок (не треба їхати до магазину, достатньо вибрати товар по каталогу і його доставлять прямо додому з можливістю повернення або обміну на інший протягом року). Чим більше покупців знаходить агент, тим дешевше йому коштують його закупи, пізніше він починає отримувати платню, а при більших успіхах - оплачені мандрівки по окремих країнах.
Але щоби стати агентом, треба перш за все замовити товарів на певну суму грошей і починати організовувати інших потенційних заказників. Щомісяця компанії проводять семінари (англійською мовою), щотижня - зустрічі.
Петра зачарували райдужні перспективи, і він підключився. Перш замовив собі всю інформаційну літературу (то обов"язкова вимога), і, звичайно, заплатив за це. Пізніше повинен був, аби засвідчувати своє активне членство, замовляти знову і знову товари. І виявив, що як би йому не розповідали, що ці товари вийдуть дешевшими, для нього це не так. Адже Петро, як і кожен новий імігрант, старався економити на кожному центові. А тому в магазинах завжди купляв те, що у розпродажі або по купонах за знижкою. І ніяка фірма йому не забезпечить дешевизни, яку він організовував собі сам, жертвуючи часом або і деякими бажаннями, купляючи в і без того дешевих магазинах те, що за знижками. Хоча деякі, маючи в своїй натурі добрі комерційні й організаторські жилки, досягають успіхів у цій роботі. Але той, кому це не дуже до душі, лише втратить пізніше на своїй спробі. Бо успіх у всякій справі вимагає великої або повної віддачі.Тому, мабуть, перше чим взятися, треба добре подумати, чи це саме той шлях, у якому вам буде цікаво, у якому ви досягнете добрих фінансових чи моральних (що кому потрібно) результатів.
На таких само майстерників можна потрапити і шукаючи роботи. Їхні оголошення в газетах виділяються неконкретністю. Там добре не пояснюється, яка саме праця пропонується, зате звучать обіцянки високих заробітків і не вимагаються ніякі знання чи спеціальна підготовка.
Валя поїхала на інтерв’ю до фірми, що пропонувала оплачене навчання на посаду керівника офісу і саму ж цю посаду зразу ж після навчання. В реальність обіцянки Валі не дуже вірилося, тому вона була спостережливою. Відмітила, що в газеті запрошувалося 19-20 осіб, а люди до офісу йдуть і йдуть. «Можливо, вибирають кращих», - подумала. Але мимовільно відмітила лайливі слова, що несолідно прозвучали десь в глибині офісу.
Інтерв’ю з нею і ще однією претенденткою проводив якийсь бравий молодик. Майже ні про що не питав і сказав, що компанія повідомить тих, хто їм підходить, про друге інтерв»ю цього ж вечора. Інтригувало, чи зателефонують. Обізвались.
Приїхавши на друге, назване орієнтаційним інтерв’ю, Валя побачила, що набір і далі продовжується. Новобранці, в основному молодь, все прибувають і чекають на перше інтерв’ю.
Почалось «орієнтаційне» навчання. Перед ним усіх попросили скласти список усіх знайомих.
У центр кімнати вийшла модно вдягнена молода жінка. Валя звернула увагу, що перстень вчителька має навіть на пальці ноги. Жінка почала шумно хвалити свою компанію і показувати свою радість, що вона колись у 18 років вибрала собі цей шлях. Сказала, що компанія продає парфуми. Якщо хто хотів задати яке питання, вчителька зразу втрачала ентузіазм і просила довіряти системі тренування, а далі, мовляв, усе взнаєте. Вона розповідала, яким має бути керівник офісу, як важливо завжди мати добрий настрій, демонструвала свою бадьорість. Запровадила перевірку настрою присутніх. Через кожних п’ять хвилин назначені нею особи гукали до аудиторії і всі присутні мали зриватися з місця й радісно кричати, чи стрибати, махати руками – одним словом, виявляти свій хороший настрій. Всі новобранці, звичайно, старалися. Адже їм сказали, що сьогодні знову відбиратимуть тих людей, котрі залишаться вчитися на керівників. Результати мали сказати в кінці заняття.
Вчителька далі хвалила свою фірму. Розповіла, як дбають її боси, щоби кожен працівник мав нову машину і заощаджені гроші. Показала відеозапис відпочинку її співробітників в курортних місцях у дорогих готелях. Валя звернула увагу, що працівники фірми так само кричать – «виявляють добрий настрій» у потрібних і непотрібних місцях.
До конкретного навчання все ще не доходило. Валя почула, що парфуми – це товар, необхідний кожному, кожен має хоча б флакончик духів або одеколону. Цікавою видалась їй лише інформація про те, що дорогі духи, якими покупців бризкають для проби в магазині і ті, які ті ж покупці пізніше купують – дві різні, як кажуть речі. Пробні духи мають високу концентрацію, тож їхній запах тримається годинами й сутками. Парфуми в продажі– набагато більше розбавлені водою...
Аж під кінець дня нарешті навчителі приблизились до мети. У ігровій формі вони запропонували провести конкурс. Сказали, що це буде таке перше випробування для майбутніх керівників. Вони запропонували усім увечері, коли повернуться додому, продати своїм знайомим і родичам духів фірми. І таким чином той, хто продасть наприклад, дві пляшки, виграє собі 5 доларів, хто чотири – 10, а хто найбільше – і взагалі гарну суму. Уміло маніпулюючи ситуацією, «вчителі» питалися присутньої молоді, хто скільки зможе продати. Та обіцяла нереально багато. Коли черга дійшла до Валі, вона сказала, що може якось би й продала 3 штучки, а найскоріше – одну. Почувши голос здорового глузду, керівники не розгубилися. Вони спитали, скільки Валя заробляла на останній роботі, і зазначивши, що її платня була досить високою, сказали, що вона поки що може не брати участі в змаганнях. Бо для неї, мовляв, можливий виграш – невелика сума і вона буде розхолоджувати учасників.
Валя не суперечила. Більше на «навчання» вона не поїхала. Бо зрозуміла нарешті його суть – саме таким чином організатори продавали свої одеколони. Тобто вони набирали людей не для того, щоб дати їм роботу, а щоб обманом примусити їх продати знайомим, родичам чи купити ради можливого виграшу самим хоча б пляшечку-дві духів. Купіть, мовляв, а далі вже собі як хочете.
Ось такого виду ошуканство і кража часу.
Тож перед кожною новою, не дуже ще зрозумілою спробою чи дією ніколи не завадить остерігатись - будь то Америка чи Європа - ошуканців з будь- якого континенту, що у всі часи і віки чигають на нашу з вами довірливість і необережність.

*"Коробейники" - продавці, що носили в ящичку (корoбці) за плечима з місця на місце свої товари, розкладаючи і вихваляючи їх потім перед людьми.