Звичайна така собі історія про звичайну дівчинку ,яка занадто хотіла жити...
Ця дівчинка ходила до школи і мала друзів яким вірила і яких дуже любила.Також любила квіти, свіже повітря,сонячні дні і подорожі.Одного звичайного ,сонячного дня люди яким вона довіряля і яких називала своїми друзями зрадили її коли їй найбільше була потрібна їх підтрмка.Того дня вона батгато чого зрозуміла ...того дня вона розчарувалась у житті, дружбі, коханні ,але найбільше вона розчарувалась у людях які її не зхотіли а може просто не змогли зрозуміти...
Той день став переломним у її житті Вона перестала любити природу тварин і ті сонячні безжурні дні з минулорго.Світ поділився на до і після.З минулого залишились якісь невиразні ,розмиті спогади ,але вони нічого не означали ,як і теперішнє і тим паче майбутнє. Сонячні дні змінювались сніговими завірюхами ,літо- осінню ,рік - роком, але вона цьго не помічала чи може не хотіла помічати?
На зміну сонячним дням в її житті прийшли довгі зоряні ночі , Квітам - холодні мовчазні склепіння напівмертвих соборів і замків(гострі шпилі яких зривались у небо ,як колись зривалась її душа) друзям - застиглі обриси хрестів поїдені часом.
Кольром її життя і її кольром став чорний ,а в очах відбивався чи то смуток, чи то байдужість усьго світу. В своїх долонях вона тримала свою понівечену ,побиту , але ще живу душу,яка знову рвалась у небо,як шпилі готичних соборів.
Ця дівчинка виросла і вже не памятала чому цей світ став таким чужим для неї і чому вона стала такою чужою для ньго , не памятала звідки взялась ця безмежна туга , що відбивається в її очах....
Вона була не она : був ще один хлопець ,який колись теж занадто хотів жити....
Але це вже інша історія вже про ДВОХ які занадто розчарувались у цьому світі...