Як будь-яка інша історія,
ця історія добрих дитячих стосунків
поступово добігає кінця.
Підлітки в стані вічної
застуди і закоханості,
котрі намагаються звести до купи
розлоге плетиво подорожніх вражень
врешті вмовкають заворожено
під травневим дощем,
який ховається в їхньому волоссі,
аж його тепер
звідти і не вичешеш жодними гребенями.
Лише потопельники - ці ангели повільних річок,
стоять під водою і
вигинаються за течією,
мов листя морської капусти,
і лише сварливі ворони перебираються з неба
до неба і знуджено дибають
в горішній ріллі,
переносячи на плечах своє домашнє
начиння і смугасті лантухи з пір'ям.
Як будь-які інші речі,
речі з цієї історії насправді
легко надаються до озвучення,
хоч ви так і не змогли
сказати одне одному про жодну з них.
Аж ось виявляється все так легко і просто -
привиди, що вистромлюють до неї
з дощу
свої риб'ячі обличчя;
кавові зерна, що пускають
коріння
в теплому грунті
її безсоння;
її простирадла, що схожі
на листівки
з відозвами страйкуючих
комітетів.