Червоні двері
Синя порожнеча
Достатньо крику,
Щоб і кров відчула
Давай, скажи!
…а я готую лечо.
А разом ми не любимо Акуніна
Ти дарував мені свої вірші,
Я ними розтоплював ватру.
Всі почуття, і всі нещирі –
Всі мої.
Ти вимагаєш надто вже
Багато.
Та й ти не художник, а я не поет,
Я просто раб словесного капкану,
А ти йди, вилий свою акварель
На сіру плоть сухого ще
Паркану.
Твої мазунки просто не такі,
Нема в них ілюстрації життя
Ти – раб, так само, як і я.
Але чомусь цього не визнаєш.
А краще б ти зруйнував стіну,
Що ми збудували вдвох тобі.
І вся та «особливість» - не твоє.
Піду.
Візьму лиш кілька аркушів
Брудних.
Пострушую з них рими проржавілі,
Зроблю цигарку з них собі,
Бо то єдина їхня ціль.
Я був, я є, я буду цим –
Лайном землі, недо-поетом,
А іноді актором геть без слів
Аж доки не надумаю померти.
Десь в смітнику, щоб труп вам не смердів
Ви все одно мене не знали.
Ще може стану класиком.

Посмертно.


2009