ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іринка Кучерук (1990) /
Проза
История одной любви...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
История одной любви...
..Она сидела на холме, и наблюдала как из-за черных гор всходит солнце. Огромное, оно занимало собой пол-неба, окрашивая все в оттенки розового и красного. Внезапно поднялся ветер, сначала тихий, но потом все сильней. Ее рыжие волосы растрепались, она поднялась навстречу ему, раскинула руки, словно собираясь взлететь. Внизу, под холмом расстилаля город. Город, в котором ей причинили столько боли и страданий, город, который она ненавидела всем своим сердцем. ведь в этом городе жил Он...
...Они встретились в паутине интернета, достаточно было одного взгляда на фото, чтоб в голове зародилась упрямая мысль - "Он мой! Я искала Его!" Именно она начала отношения, в которых не было смысла. В Его глазах были нежность, забота, иногда злость, но она понимала, что любви в них не будет никогда. Каждая встреча приносила новую боль и новые минуты счастья. Дни становились неделями, недели месяцами... Ее сердце разрывалось от желания помочь Ему - отпустить, и в тоже время удержать, никому не отдать... Последние встречи становились все реже. Все чаще она проводила дома, в алкогольном бреду ища спасения, цепляясь за нить воспоминаний... Как они гуляли взявшись за руки, как Он обнимал ее, обещая всегда быть рядом... Их редкие, но такие страстные ночи... Она сидела на холме, а с глаз текли горькие слезы любви. Безуспешно набирала номер, но абонет недоступен. Представляла Его в обьятьях другой, сдерживала крик, готовый в любую минуту сорваться с искусанных до крови губ. вспоминала его слова - "Я буду другом, братом, но я не смогу дать тебе то, что ты хочешь. Не смогу вечно быть с тобой рядом. Не проси меня о невозможном"... Он уехал... На бесконечные полтора месяца... Она знала, что там Он будет не один, что оттуда вернеться с той, которую назовет Любимой... Время без Него застыло, она ела, спала, но ничего не чувствовала, существовала, только чтоб дожить до встречи... Совсем скоро она встанет и пойдет на вокзал, совсем скоро приедет поезд...
... Она стояла на перроне и ждала, когда подадут поезд. Первый вагон оказался напротив нее... Она замерла в томящем тревожном ожидании, а глаза искали в толпе Его... Ведь Он смысл ее жизни... Знакомая фигура и бездонные глаза, в которых появилась любовь... Она все поняла... Он вышел с вагона и помог спуститься девушке... Девушке с ее снов... Миниатюрная блондинка с небесно-голубыми глазами... Та, котораяя навсегда лишила ее счастья... Она не плакала, она никогда не плакала на людях. Она посмотрела в глаза Ему, подарила Ему часть той боли, которая сейчас разрывала ее сердце. Развернулась и ушла, не обращая внимания на Его оклики... Ничего не видела, мир разлетелся на тысячи осколков, и эту картинку больше никогда не собрать...
...Из динамиков звучала музыка, музыка ее тоски, ее умирающей любви... Третьи сутки она не была собой, по-черному напиваясь, для того, чтобы уснуть, а утром начать все сначала... Не отвечала на звонки, ни в двери, ни на телефон. Ее просто не было...
...Очередное утро началось со звонка в дверь. Она стояла и смотрела в глазок. В родное лицо, на котором была написанна истинная тревога... "Я знаю, что ты дома. Открой. Не глупи."... Она открыла дверь и ушла в комнату. Свернувшись в клубочек боли и отчаянья, забилась в угол дивана. Он неслышно подошел к ней, сел, и как маленького ребенка, начал успокаивать, гладить по волосам. С ее глаз потекли слезы, но это были светлые слезы, которые наконец-то принесли облегчение... Прижалась к Его груди, расстворилась в былой нежности. Она перерождалась.
...Раненное сердце больше не болит. От любви остались только шрамы. Она живет дальше, и ждет, верит, что в ее жизни будет тот, кто ответит взаимностью... Со своим прошлым они расстались с друзьями. И теперь в ней нет никаких чувств, когда она видит вместе его и ее... Жизнь продолжаеться...
...Они встретились в паутине интернета, достаточно было одного взгляда на фото, чтоб в голове зародилась упрямая мысль - "Он мой! Я искала Его!" Именно она начала отношения, в которых не было смысла. В Его глазах были нежность, забота, иногда злость, но она понимала, что любви в них не будет никогда. Каждая встреча приносила новую боль и новые минуты счастья. Дни становились неделями, недели месяцами... Ее сердце разрывалось от желания помочь Ему - отпустить, и в тоже время удержать, никому не отдать... Последние встречи становились все реже. Все чаще она проводила дома, в алкогольном бреду ища спасения, цепляясь за нить воспоминаний... Как они гуляли взявшись за руки, как Он обнимал ее, обещая всегда быть рядом... Их редкие, но такие страстные ночи... Она сидела на холме, а с глаз текли горькие слезы любви. Безуспешно набирала номер, но абонет недоступен. Представляла Его в обьятьях другой, сдерживала крик, готовый в любую минуту сорваться с искусанных до крови губ. вспоминала его слова - "Я буду другом, братом, но я не смогу дать тебе то, что ты хочешь. Не смогу вечно быть с тобой рядом. Не проси меня о невозможном"... Он уехал... На бесконечные полтора месяца... Она знала, что там Он будет не один, что оттуда вернеться с той, которую назовет Любимой... Время без Него застыло, она ела, спала, но ничего не чувствовала, существовала, только чтоб дожить до встречи... Совсем скоро она встанет и пойдет на вокзал, совсем скоро приедет поезд...
... Она стояла на перроне и ждала, когда подадут поезд. Первый вагон оказался напротив нее... Она замерла в томящем тревожном ожидании, а глаза искали в толпе Его... Ведь Он смысл ее жизни... Знакомая фигура и бездонные глаза, в которых появилась любовь... Она все поняла... Он вышел с вагона и помог спуститься девушке... Девушке с ее снов... Миниатюрная блондинка с небесно-голубыми глазами... Та, котораяя навсегда лишила ее счастья... Она не плакала, она никогда не плакала на людях. Она посмотрела в глаза Ему, подарила Ему часть той боли, которая сейчас разрывала ее сердце. Развернулась и ушла, не обращая внимания на Его оклики... Ничего не видела, мир разлетелся на тысячи осколков, и эту картинку больше никогда не собрать...
...Из динамиков звучала музыка, музыка ее тоски, ее умирающей любви... Третьи сутки она не была собой, по-черному напиваясь, для того, чтобы уснуть, а утром начать все сначала... Не отвечала на звонки, ни в двери, ни на телефон. Ее просто не было...
...Очередное утро началось со звонка в дверь. Она стояла и смотрела в глазок. В родное лицо, на котором была написанна истинная тревога... "Я знаю, что ты дома. Открой. Не глупи."... Она открыла дверь и ушла в комнату. Свернувшись в клубочек боли и отчаянья, забилась в угол дивана. Он неслышно подошел к ней, сел, и как маленького ребенка, начал успокаивать, гладить по волосам. С ее глаз потекли слезы, но это были светлые слезы, которые наконец-то принесли облегчение... Прижалась к Его груди, расстворилась в былой нежности. Она перерождалась.
...Раненное сердце больше не болит. От любви остались только шрамы. Она живет дальше, и ждет, верит, что в ее жизни будет тот, кто ответит взаимностью... Со своим прошлым они расстались с друзьями. И теперь в ней нет никаких чувств, когда она видит вместе его и ее... Жизнь продолжаеться...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію