Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.28
21:20
Безсилий я стати кращим
В розрізі твоїх амбіцій.
Хіба що зіграю в ящик
В не зовсім старому віці.
Віночком мене прикрасиш,
Про мене подумаєш гарно,
Ще слів теплих скажеш масу.
В розрізі твоїх амбіцій.
Хіба що зіграю в ящик
В не зовсім старому віці.
Віночком мене прикрасиш,
Про мене подумаєш гарно,
Ще слів теплих скажеш масу.
2026.06.28
21:11
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2026.06.28
20:40
Сосни в білому вбранні —
вітру наречені.
У прозорій далині
обрії студені.
Білі іскри навкруги
мерехтять грайливо.
Сліпить очі білий луг —
вітру наречені.
У прозорій далині
обрії студені.
Білі іскри навкруги
мерехтять грайливо.
Сліпить очі білий луг —
2026.06.28
15:32
Сновидіння — схлип свічада,
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
2026.06.28
15:23
Йшов чоловік по дорозі, уже притомився.
Бачить, річка попереду, там село видніє.
Тож у нього відпочити зродилась надія.
Прискорив він свої кроки, до річки спустився.
Через річку місток лежить, а вздовж річки верби.
Можна в вербах відпочити. За річку
Бачить, річка попереду, там село видніє.
Тож у нього відпочити зродилась надія.
Прискорив він свої кроки, до річки спустився.
Через річку місток лежить, а вздовж річки верби.
Можна в вербах відпочити. За річку
2026.06.28
15:21
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Серце смутком зморене, горем розіп'яте.
Посеред нещирості сірого туману
Ніжна ця мелодія стане талісманом.
Сил немає дихати, вірити, чекати...
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Кришталева музика - п
Серце смутком зморене, горем розіп'яте.
Посеред нещирості сірого туману
Ніжна ця мелодія стане талісманом.
Сил немає дихати, вірити, чекати...
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Кришталева музика - п
2026.06.28
13:10
Лютує дикий ураган
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.
Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.
Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса
2026.06.28
10:42
знову цей червень хмарний
зі своїми осоннями
вивуджує тебе мов рибину
із глибини
ти не знаєш чого
може там інший світ
світліше щось
що ти знаєш
зі своїми осоннями
вивуджує тебе мов рибину
із глибини
ти не знаєш чого
може там інший світ
світліше щось
що ти знаєш
2026.06.28
07:33
Не загладити провину,
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
2026.06.28
07:18
Розділ VIІІ. ЧОРНИЙ ЯР САНЛІСЬКОГО ЛІСУ
«Тому, хто тримає моє серце у своїх долонях.
Раулю, я пишу ці рядки латиною – мовою, якою мої судді виголошуватимуть нам анафему, але пишу їх кров’ю свого серця. Коли ти читатимеш це, я буду серед королівського
2026.06.27
19:25
«ЦЕ БУЛО ВЧОРА, А СЬОГОДНІ…»
Під обкладинкою цієї книжки зібрані доволі відверті і промовисті вірші. Мабуть, про них можна сказати словами одного чужого класика: «виходячи на дорогу, душа озирнулась…» Душа, розхристана на вітрах і на життєвих перехрест
2026.06.27
18:55
СІМ НОТ НА ПАГОРБІ
«ТИ ПОМІЖ МРІЙ ЗАСТРЯГ НАВІЧНО»
ПОШУКИ СПІВРОЗМОВНИКА У ВІРШАХ МИКОЛИ ДУДАРЯ
Микола Дудар – поет трішки наївний, трішки інфантильний, але передусім – дуже балакучий. Поетична картина його поезії базується на діалогах, які часто пер
2026.06.27
14:56
А що, якщо ніщо не є правдивим -
усе лиш неоспале вібрування.
І не здивуєш, аніяким дивом
мене - холоднолику, дику панну.
Хоча, направду, дякую за каву,
за зірну гущу в небному горняті,
заземлення в розмову нелукаву,
усе лиш неоспале вібрування.
І не здивуєш, аніяким дивом
мене - холоднолику, дику панну.
Хоча, направду, дякую за каву,
за зірну гущу в небному горняті,
заземлення в розмову нелукаву,
2026.06.27
13:28
Людина, якій нікуди іти,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
2026.06.27
08:41
радіо співає про кохання
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
2026.06.27
07:06
Настане завтра добрий час, -
Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іринка Кучерук (1990) /
Проза
История одной любви...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
История одной любви...
..Она сидела на холме, и наблюдала как из-за черных гор всходит солнце. Огромное, оно занимало собой пол-неба, окрашивая все в оттенки розового и красного. Внезапно поднялся ветер, сначала тихий, но потом все сильней. Ее рыжие волосы растрепались, она поднялась навстречу ему, раскинула руки, словно собираясь взлететь. Внизу, под холмом расстилаля город. Город, в котором ей причинили столько боли и страданий, город, который она ненавидела всем своим сердцем. ведь в этом городе жил Он...
...Они встретились в паутине интернета, достаточно было одного взгляда на фото, чтоб в голове зародилась упрямая мысль - "Он мой! Я искала Его!" Именно она начала отношения, в которых не было смысла. В Его глазах были нежность, забота, иногда злость, но она понимала, что любви в них не будет никогда. Каждая встреча приносила новую боль и новые минуты счастья. Дни становились неделями, недели месяцами... Ее сердце разрывалось от желания помочь Ему - отпустить, и в тоже время удержать, никому не отдать... Последние встречи становились все реже. Все чаще она проводила дома, в алкогольном бреду ища спасения, цепляясь за нить воспоминаний... Как они гуляли взявшись за руки, как Он обнимал ее, обещая всегда быть рядом... Их редкие, но такие страстные ночи... Она сидела на холме, а с глаз текли горькие слезы любви. Безуспешно набирала номер, но абонет недоступен. Представляла Его в обьятьях другой, сдерживала крик, готовый в любую минуту сорваться с искусанных до крови губ. вспоминала его слова - "Я буду другом, братом, но я не смогу дать тебе то, что ты хочешь. Не смогу вечно быть с тобой рядом. Не проси меня о невозможном"... Он уехал... На бесконечные полтора месяца... Она знала, что там Он будет не один, что оттуда вернеться с той, которую назовет Любимой... Время без Него застыло, она ела, спала, но ничего не чувствовала, существовала, только чтоб дожить до встречи... Совсем скоро она встанет и пойдет на вокзал, совсем скоро приедет поезд...
... Она стояла на перроне и ждала, когда подадут поезд. Первый вагон оказался напротив нее... Она замерла в томящем тревожном ожидании, а глаза искали в толпе Его... Ведь Он смысл ее жизни... Знакомая фигура и бездонные глаза, в которых появилась любовь... Она все поняла... Он вышел с вагона и помог спуститься девушке... Девушке с ее снов... Миниатюрная блондинка с небесно-голубыми глазами... Та, котораяя навсегда лишила ее счастья... Она не плакала, она никогда не плакала на людях. Она посмотрела в глаза Ему, подарила Ему часть той боли, которая сейчас разрывала ее сердце. Развернулась и ушла, не обращая внимания на Его оклики... Ничего не видела, мир разлетелся на тысячи осколков, и эту картинку больше никогда не собрать...
...Из динамиков звучала музыка, музыка ее тоски, ее умирающей любви... Третьи сутки она не была собой, по-черному напиваясь, для того, чтобы уснуть, а утром начать все сначала... Не отвечала на звонки, ни в двери, ни на телефон. Ее просто не было...
...Очередное утро началось со звонка в дверь. Она стояла и смотрела в глазок. В родное лицо, на котором была написанна истинная тревога... "Я знаю, что ты дома. Открой. Не глупи."... Она открыла дверь и ушла в комнату. Свернувшись в клубочек боли и отчаянья, забилась в угол дивана. Он неслышно подошел к ней, сел, и как маленького ребенка, начал успокаивать, гладить по волосам. С ее глаз потекли слезы, но это были светлые слезы, которые наконец-то принесли облегчение... Прижалась к Его груди, расстворилась в былой нежности. Она перерождалась.
...Раненное сердце больше не болит. От любви остались только шрамы. Она живет дальше, и ждет, верит, что в ее жизни будет тот, кто ответит взаимностью... Со своим прошлым они расстались с друзьями. И теперь в ней нет никаких чувств, когда она видит вместе его и ее... Жизнь продолжаеться...
...Они встретились в паутине интернета, достаточно было одного взгляда на фото, чтоб в голове зародилась упрямая мысль - "Он мой! Я искала Его!" Именно она начала отношения, в которых не было смысла. В Его глазах были нежность, забота, иногда злость, но она понимала, что любви в них не будет никогда. Каждая встреча приносила новую боль и новые минуты счастья. Дни становились неделями, недели месяцами... Ее сердце разрывалось от желания помочь Ему - отпустить, и в тоже время удержать, никому не отдать... Последние встречи становились все реже. Все чаще она проводила дома, в алкогольном бреду ища спасения, цепляясь за нить воспоминаний... Как они гуляли взявшись за руки, как Он обнимал ее, обещая всегда быть рядом... Их редкие, но такие страстные ночи... Она сидела на холме, а с глаз текли горькие слезы любви. Безуспешно набирала номер, но абонет недоступен. Представляла Его в обьятьях другой, сдерживала крик, готовый в любую минуту сорваться с искусанных до крови губ. вспоминала его слова - "Я буду другом, братом, но я не смогу дать тебе то, что ты хочешь. Не смогу вечно быть с тобой рядом. Не проси меня о невозможном"... Он уехал... На бесконечные полтора месяца... Она знала, что там Он будет не один, что оттуда вернеться с той, которую назовет Любимой... Время без Него застыло, она ела, спала, но ничего не чувствовала, существовала, только чтоб дожить до встречи... Совсем скоро она встанет и пойдет на вокзал, совсем скоро приедет поезд...
... Она стояла на перроне и ждала, когда подадут поезд. Первый вагон оказался напротив нее... Она замерла в томящем тревожном ожидании, а глаза искали в толпе Его... Ведь Он смысл ее жизни... Знакомая фигура и бездонные глаза, в которых появилась любовь... Она все поняла... Он вышел с вагона и помог спуститься девушке... Девушке с ее снов... Миниатюрная блондинка с небесно-голубыми глазами... Та, котораяя навсегда лишила ее счастья... Она не плакала, она никогда не плакала на людях. Она посмотрела в глаза Ему, подарила Ему часть той боли, которая сейчас разрывала ее сердце. Развернулась и ушла, не обращая внимания на Его оклики... Ничего не видела, мир разлетелся на тысячи осколков, и эту картинку больше никогда не собрать...
...Из динамиков звучала музыка, музыка ее тоски, ее умирающей любви... Третьи сутки она не была собой, по-черному напиваясь, для того, чтобы уснуть, а утром начать все сначала... Не отвечала на звонки, ни в двери, ни на телефон. Ее просто не было...
...Очередное утро началось со звонка в дверь. Она стояла и смотрела в глазок. В родное лицо, на котором была написанна истинная тревога... "Я знаю, что ты дома. Открой. Не глупи."... Она открыла дверь и ушла в комнату. Свернувшись в клубочек боли и отчаянья, забилась в угол дивана. Он неслышно подошел к ней, сел, и как маленького ребенка, начал успокаивать, гладить по волосам. С ее глаз потекли слезы, но это были светлые слезы, которые наконец-то принесли облегчение... Прижалась к Его груди, расстворилась в былой нежности. Она перерождалась.
...Раненное сердце больше не болит. От любви остались только шрамы. Она живет дальше, и ждет, верит, что в ее жизни будет тот, кто ответит взаимностью... Со своим прошлым они расстались с друзьями. И теперь в ней нет никаких чувств, когда она видит вместе его и ее... Жизнь продолжаеться...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
