Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
2026.02.06
10:58
Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іринка Кучерук (1990) /
Проза
История одной любви...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
История одной любви...
..Она сидела на холме, и наблюдала как из-за черных гор всходит солнце. Огромное, оно занимало собой пол-неба, окрашивая все в оттенки розового и красного. Внезапно поднялся ветер, сначала тихий, но потом все сильней. Ее рыжие волосы растрепались, она поднялась навстречу ему, раскинула руки, словно собираясь взлететь. Внизу, под холмом расстилаля город. Город, в котором ей причинили столько боли и страданий, город, который она ненавидела всем своим сердцем. ведь в этом городе жил Он...
...Они встретились в паутине интернета, достаточно было одного взгляда на фото, чтоб в голове зародилась упрямая мысль - "Он мой! Я искала Его!" Именно она начала отношения, в которых не было смысла. В Его глазах были нежность, забота, иногда злость, но она понимала, что любви в них не будет никогда. Каждая встреча приносила новую боль и новые минуты счастья. Дни становились неделями, недели месяцами... Ее сердце разрывалось от желания помочь Ему - отпустить, и в тоже время удержать, никому не отдать... Последние встречи становились все реже. Все чаще она проводила дома, в алкогольном бреду ища спасения, цепляясь за нить воспоминаний... Как они гуляли взявшись за руки, как Он обнимал ее, обещая всегда быть рядом... Их редкие, но такие страстные ночи... Она сидела на холме, а с глаз текли горькие слезы любви. Безуспешно набирала номер, но абонет недоступен. Представляла Его в обьятьях другой, сдерживала крик, готовый в любую минуту сорваться с искусанных до крови губ. вспоминала его слова - "Я буду другом, братом, но я не смогу дать тебе то, что ты хочешь. Не смогу вечно быть с тобой рядом. Не проси меня о невозможном"... Он уехал... На бесконечные полтора месяца... Она знала, что там Он будет не один, что оттуда вернеться с той, которую назовет Любимой... Время без Него застыло, она ела, спала, но ничего не чувствовала, существовала, только чтоб дожить до встречи... Совсем скоро она встанет и пойдет на вокзал, совсем скоро приедет поезд...
... Она стояла на перроне и ждала, когда подадут поезд. Первый вагон оказался напротив нее... Она замерла в томящем тревожном ожидании, а глаза искали в толпе Его... Ведь Он смысл ее жизни... Знакомая фигура и бездонные глаза, в которых появилась любовь... Она все поняла... Он вышел с вагона и помог спуститься девушке... Девушке с ее снов... Миниатюрная блондинка с небесно-голубыми глазами... Та, котораяя навсегда лишила ее счастья... Она не плакала, она никогда не плакала на людях. Она посмотрела в глаза Ему, подарила Ему часть той боли, которая сейчас разрывала ее сердце. Развернулась и ушла, не обращая внимания на Его оклики... Ничего не видела, мир разлетелся на тысячи осколков, и эту картинку больше никогда не собрать...
...Из динамиков звучала музыка, музыка ее тоски, ее умирающей любви... Третьи сутки она не была собой, по-черному напиваясь, для того, чтобы уснуть, а утром начать все сначала... Не отвечала на звонки, ни в двери, ни на телефон. Ее просто не было...
...Очередное утро началось со звонка в дверь. Она стояла и смотрела в глазок. В родное лицо, на котором была написанна истинная тревога... "Я знаю, что ты дома. Открой. Не глупи."... Она открыла дверь и ушла в комнату. Свернувшись в клубочек боли и отчаянья, забилась в угол дивана. Он неслышно подошел к ней, сел, и как маленького ребенка, начал успокаивать, гладить по волосам. С ее глаз потекли слезы, но это были светлые слезы, которые наконец-то принесли облегчение... Прижалась к Его груди, расстворилась в былой нежности. Она перерождалась.
...Раненное сердце больше не болит. От любви остались только шрамы. Она живет дальше, и ждет, верит, что в ее жизни будет тот, кто ответит взаимностью... Со своим прошлым они расстались с друзьями. И теперь в ней нет никаких чувств, когда она видит вместе его и ее... Жизнь продолжаеться...
...Они встретились в паутине интернета, достаточно было одного взгляда на фото, чтоб в голове зародилась упрямая мысль - "Он мой! Я искала Его!" Именно она начала отношения, в которых не было смысла. В Его глазах были нежность, забота, иногда злость, но она понимала, что любви в них не будет никогда. Каждая встреча приносила новую боль и новые минуты счастья. Дни становились неделями, недели месяцами... Ее сердце разрывалось от желания помочь Ему - отпустить, и в тоже время удержать, никому не отдать... Последние встречи становились все реже. Все чаще она проводила дома, в алкогольном бреду ища спасения, цепляясь за нить воспоминаний... Как они гуляли взявшись за руки, как Он обнимал ее, обещая всегда быть рядом... Их редкие, но такие страстные ночи... Она сидела на холме, а с глаз текли горькие слезы любви. Безуспешно набирала номер, но абонет недоступен. Представляла Его в обьятьях другой, сдерживала крик, готовый в любую минуту сорваться с искусанных до крови губ. вспоминала его слова - "Я буду другом, братом, но я не смогу дать тебе то, что ты хочешь. Не смогу вечно быть с тобой рядом. Не проси меня о невозможном"... Он уехал... На бесконечные полтора месяца... Она знала, что там Он будет не один, что оттуда вернеться с той, которую назовет Любимой... Время без Него застыло, она ела, спала, но ничего не чувствовала, существовала, только чтоб дожить до встречи... Совсем скоро она встанет и пойдет на вокзал, совсем скоро приедет поезд...
... Она стояла на перроне и ждала, когда подадут поезд. Первый вагон оказался напротив нее... Она замерла в томящем тревожном ожидании, а глаза искали в толпе Его... Ведь Он смысл ее жизни... Знакомая фигура и бездонные глаза, в которых появилась любовь... Она все поняла... Он вышел с вагона и помог спуститься девушке... Девушке с ее снов... Миниатюрная блондинка с небесно-голубыми глазами... Та, котораяя навсегда лишила ее счастья... Она не плакала, она никогда не плакала на людях. Она посмотрела в глаза Ему, подарила Ему часть той боли, которая сейчас разрывала ее сердце. Развернулась и ушла, не обращая внимания на Его оклики... Ничего не видела, мир разлетелся на тысячи осколков, и эту картинку больше никогда не собрать...
...Из динамиков звучала музыка, музыка ее тоски, ее умирающей любви... Третьи сутки она не была собой, по-черному напиваясь, для того, чтобы уснуть, а утром начать все сначала... Не отвечала на звонки, ни в двери, ни на телефон. Ее просто не было...
...Очередное утро началось со звонка в дверь. Она стояла и смотрела в глазок. В родное лицо, на котором была написанна истинная тревога... "Я знаю, что ты дома. Открой. Не глупи."... Она открыла дверь и ушла в комнату. Свернувшись в клубочек боли и отчаянья, забилась в угол дивана. Он неслышно подошел к ней, сел, и как маленького ребенка, начал успокаивать, гладить по волосам. С ее глаз потекли слезы, но это были светлые слезы, которые наконец-то принесли облегчение... Прижалась к Его груди, расстворилась в былой нежности. Она перерождалась.
...Раненное сердце больше не болит. От любви остались только шрамы. Она живет дальше, и ждет, верит, что в ее жизни будет тот, кто ответит взаимностью... Со своим прошлым они расстались с друзьями. И теперь в ней нет никаких чувств, когда она видит вместе его и ее... Жизнь продолжаеться...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
