Ти почав надто часто тривожити мене ночами. Це вже виходить за межі дозволеного. Заходиш, не стукаючи. Роздягаєш без дозволу. Ідеш, не прощаючись. Ти годуєш мене одними лише обіцянками про щасливе майбутнє, але не з тобою. Клянешся, що ніколи мене не забудеш. Говориш слова кохання. Для чого ж тоді я тобі потрібна? Для нічних розваг? Для веселішого проведення вільного часу? Для переписування твоїх конспектів? Для чого? Навіть цього ти пояснити не можеш. А мені так боляче. Сама ж винна, першою до тебе заговорила…
Що ти забув у моїх снах? Ти всюди. Ти у кожному подиху вітру, у кожній краплі дощу, у кожному слові. Ти наповнюєш сни еротикою, а життя – сенсом. Ти літаєш над головою. Ти плаваєш у моїх думках. Ти бігаєш кров»ю по моїх судинах. Ти блукаєш стежинами моєї свідомості. Ти граєш на струнах моєї душі. Ти хапаєш за живе. Ти моя їжа, хоча не можу тобою насититись. Дихати тобою складно, а без тебе я дихати не вмію. Ти мій наркотик, мій особистий сорт героїну…
Мене варто почистити. Добре почистити, бо в голові так багато брудних думок! Колись вони становили маленьку частинку, а тепер переважають, домінують, затьмарюють собою усе. Минулого не змінити, то чи варто пробувати міняти МЕНЕ? Від мене і без того залишилось лише тіло, що прикривається книжками, у зміст яких я давно не заглиблююсь. Я перестала їсти, хоча це нормально. Я перестала реагувати на будильник, бо ненавиджу шосту годину ранку. Я перестала світитись у темряві, бо ти більше мене не любиш. Я перестала плакати, бо всім надто смішно. Я перестала писати, бо від мене відірвали частинку душі – мій блокнотик. Я більше себе не бачу. Ти так і не зміг зрозуміти, що під водою я жити не зможу. Втечу, або потону. Не втекла, бо надто любила. Не втонула, бо кохання подарувало крила.
Дні змінюють ночі, а я починаю тих ночей боятись, бо знаю, що знову мене потривожиш. Я дорослішаю, а картинки не міняються. Холодні стіни, меблі, пил з яких не стирали багато років, скрипучі сходи,куртка просякнута сигаретним димом, звук металевого ланцюга, і я – колишня гордість школи, , а тепер – головний персонаж твоїх нічних фантазій. Голий живіт. Ти наближаєшся. Чую як ти дихаєш. Мурашки по шкірі. Червонію. Помада розмазана на твоєму обличчі. З моїх очей тече туш. Руки тремтять. Не від холоду. Від твоїх дотиків. Від розуміння того, що ти в мені. Ти вміло водиш губами по моєму тілу. Ти зводиш мене з розуму. Хто дав тобі право вганяти мене у цю залежність?
Дай руку.
Навіщо?
Хочу дещо тобі показати.
Про що ти?
Тобі сподобається…
Я боюсь.
Довірся мені.
Серце стискається до неможливого. В очах темрява. Відчуваю твоє дихання на своїх шиї. Ти тремтиш. Падає сніг. Просто в очі. Просто на гарячі губи. Просто на совість, яка сховалась так, що всі перестали її помічати. За деревом чиясь постать. Прикипіла до нас поглядом. Злякалась. Втекла.
Там хтось стояв.
Я знаю.
Хто це?
То сліпий фотограф.
Як так?
Він незрячий. Робить фото, сподіваючись на те, що колись одужає і тоді зможе побачити тих, кого зберіг на плівці.
І ти його не боїшся?
А чого ж його боятись. То ж сліпий збоченець. Ходить по кущах ночами, підглядає. Підійти б та й відбити йому одне місце.
А ти жорстокий.
А ти ж мене таким любила.
Я тебе досі люблю.
А я тебе вже ні.
І тобі мене не шкода?
Інколи. Зараз ні.
Дивно так. Я ж на тебе витратила три роки свого життя.
А я витратив на тебе багато грошей.
Зникни.
Зникаю…
Сон обірвався. Той день, коли ми розійшлись я бачу вже четверту ніч поспіль. Вже майже не боляче. Та й твій образ вже з пам»яті стирається. Я вдячна за те, що ти все розумів. Ти не зміг зрозуміти тільки одного – я тобі не належу.
Колись мені снились слоники, яких треба порахувати.
Мені снились родичі, яких треба визволити з неволі.
Мені снились історичні події.
Мені снились книжки.
Мені снилось минуле.
Мені снилось майбутнє.
Колись я любила спати, але ти перетворив мої сни на дешеве порно…

2009