ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2025.11.15 13:36
Десь мене іще не забуває
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,

Юрко Бужанин
2025.11.15 10:16
Я - мов раб...
Близькість з котрим
компрометує.
Ти - наче
високопоставлена
Персона...
Не дай Боже,
побачать

Микола Дудар
2025.11.15 09:10
Заради забавки — маклює.
Заради вибриків — клює…
І один одного вартує,
Як жаль, по-правді, не моє…
Зірвали б куш і розділили б.
Третину їм, а решту тим,
Хто так охоче насмітили
Своїм замовленням «святим»…

Ігор Шоха
2025.11.14 22:47
Є ще люди на білому світі.
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.

ІІ
Із минулого бачу сьогодні

Борис Костиря
2025.11.14 21:53
Самотній пожовклий листок
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.

Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток

Богдан Фекете
2025.11.14 12:58
кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати

у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами

Ігор Терен
2025.11.14 12:55
Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,

Богдан Фекете
2025.11.14 12:46
От-от почнеться літо.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.

Сергій Губерначук
2025.11.14 12:19
Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,

Володимир Мацуцький
2025.11.14 12:09
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.

В Горова Леся
2025.11.14 10:36
Дорога (цикл сонетів)

І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.

Микола Дудар
2025.11.14 08:28
За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…

Борис Костиря
2025.11.13 21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.

Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран

Євген Федчук
2025.11.13 19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г

С М
2025.11.13 19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей

багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві

Сергій СергійКо
2025.11.13 19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!

«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлька Гриценко (1990) / Проза / Крик душі

 Щось особливе
Образ твору Коли ти розумієш , що немає нічого неможливого, ти починаєш дивитись на світ зовсім іншими, дорослими, очима. Заховавшись від жорстокого світу, під звуки повільної музики починаєш мріяти .Інколи про кохання ,часом – просто про щасливе майбутнє. А ще можна мріяти про щось особливе, про щось, чого у твоєму житті ще не було. Не знаю про що. І коли ти зовсім зневіришся, і не будеш того чекати, «твоє особливе» постукає в двері. Залишається лише відчинити і правильно сказати: «Привіт». А потім все йде само собою. Потім приходить і кохання, і те бажане щастя, і все, до чого йдеш протягом життя.
Я заснула. Почула дзвінок у двері. «О, напевно, це моє щастя прийшло», - подумала я і відчинила двері. Усміхнулась, привіталась. І стало так тепло на серці, що захотілось літати. А щастя дійсно було особливим, не таким, як інші. І полюбила я те щастя, сама того не розуміючи. Воно щодня мене радувало своєю усмішкою і на очах у мене розквітало.
А потім я не захотіла щоранку відкривати йому двері ,тому виготовила ще один ключ. Щастя тепер приходило само і будило мене солодким поцілунком. Мені було набагато легше, ніж колись. Але тривало так не довго. Щастя зрозуміло, що в моєму домі на нього вже ніхто не чекає, тому вирішило, що я не варта його присутності. Воно пішло, зникло, провалилось, втонуло, не знаю, що з ним сталось.
Через рік повернулось. Щасливе. Це не дивно. Я побачила щось до болю знайоме в його очах. І на мить повернулась у ті добрі часи, коли воно приходило у мій дім, стукало у двері, а я спросоння, напіводягнена бігла, щоб йому відчинити. Ми зустрічались поглядами і розуміли, що щасливіших за нас у світі не існує. Ми пили каву без цукру і знали, що вона для нас надто солодка. Ми пили каву без цукру. Ми пили каву з поцілунками. Так було набагато смачніше.
А тепер кава для мене гірка, як печаль. Щастя знову перед моїми очима і так хочеться запросити його на каву, але щось не дозволяє наблизитись, щось пече у грудях. І світ починає міняти кольори, коли «твоє особливе» само підходить і просить твою руку. Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення цієї історії. Все буде, як колись. Ти знову будеш щасливою. Ви станете зразковою парою. Небо вже не впаде на твої плечі.
Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення вашої зустрічі. Усі, крім одного. А щастя бере твою руку і кладе у неї ключ, який ти колись йому подарувала, щоб не відчиняти двері щоранку. Повертає. І йде…


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-10-17 22:53:35
Переглядів сторінки твору 1817
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.877 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.717 / 5.32)
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.842
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2016.02.12 21:17
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євгенія Найчук (Л.П./Л.П.) [ 2010-02-07 18:50:25 ]
сподобалася ідея, що щастя приходить до тих, хто чекає, і що воно не потребує своїх ключів


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлька Гриценко (Л.П./Л.П.) [ 2010-02-09 17:04:43 ]
Кожен розуміє це по-своєму. В моєму розумінні воно якраз приходить ло тих, хто його не чекає. не варто за ним бігати. А от те, що воно не потребує своїх ключів, то правда) дякую)