Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.15
13:36
Десь мене іще не забуває
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
2025.11.15
10:16
Я - мов раб...
Близькість з котрим
компрометує.
Ти - наче
високопоставлена
Персона...
Не дай Боже,
побачать
Близькість з котрим
компрометує.
Ти - наче
високопоставлена
Персона...
Не дай Боже,
побачать
2025.11.15
09:10
Заради забавки — маклює.
Заради вибриків — клює…
І один одного вартує,
Як жаль, по-правді, не моє…
Зірвали б куш і розділили б.
Третину їм, а решту тим,
Хто так охоче насмітили
Своїм замовленням «святим»…
Заради вибриків — клює…
І один одного вартує,
Як жаль, по-правді, не моє…
Зірвали б куш і розділили б.
Третину їм, а решту тим,
Хто так охоче насмітили
Своїм замовленням «святим»…
2025.11.14
22:47
Є ще люди на білому світі.
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.
ІІ
Із минулого бачу сьогодні
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.
ІІ
Із минулого бачу сьогодні
2025.11.14
21:53
Самотній пожовклий листок
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
2025.11.14
12:58
кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
2025.11.14
12:55
Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
2025.11.14
12:46
От-от почнеться літо.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
2025.11.14
12:19
Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
2025.11.14
12:09
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.14
10:36
Дорога (цикл сонетів)
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
2025.11.14
08:28
За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
2025.11.13
21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
2025.11.13
19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
2025.11.13
19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
2025.11.13
19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Щось особливе
Коли ти розумієш , що немає нічого неможливого, ти починаєш дивитись на світ зовсім іншими, дорослими, очима. Заховавшись від жорстокого світу, під звуки повільної музики починаєш мріяти .Інколи про кохання ,часом – просто про щасливе майбутнє. А ще можна мріяти про щось особливе, про щось, чого у твоєму житті ще не було. Не знаю про що. І коли ти зовсім зневіришся, і не будеш того чекати, «твоє особливе» постукає в двері. Залишається лише відчинити і правильно сказати: «Привіт». А потім все йде само собою. Потім приходить і кохання, і те бажане щастя, і все, до чого йдеш протягом життя.
Я заснула. Почула дзвінок у двері. «О, напевно, це моє щастя прийшло», - подумала я і відчинила двері. Усміхнулась, привіталась. І стало так тепло на серці, що захотілось літати. А щастя дійсно було особливим, не таким, як інші. І полюбила я те щастя, сама того не розуміючи. Воно щодня мене радувало своєю усмішкою і на очах у мене розквітало.
А потім я не захотіла щоранку відкривати йому двері ,тому виготовила ще один ключ. Щастя тепер приходило само і будило мене солодким поцілунком. Мені було набагато легше, ніж колись. Але тривало так не довго. Щастя зрозуміло, що в моєму домі на нього вже ніхто не чекає, тому вирішило, що я не варта його присутності. Воно пішло, зникло, провалилось, втонуло, не знаю, що з ним сталось.
Через рік повернулось. Щасливе. Це не дивно. Я побачила щось до болю знайоме в його очах. І на мить повернулась у ті добрі часи, коли воно приходило у мій дім, стукало у двері, а я спросоння, напіводягнена бігла, щоб йому відчинити. Ми зустрічались поглядами і розуміли, що щасливіших за нас у світі не існує. Ми пили каву без цукру і знали, що вона для нас надто солодка. Ми пили каву без цукру. Ми пили каву з поцілунками. Так було набагато смачніше.
А тепер кава для мене гірка, як печаль. Щастя знову перед моїми очима і так хочеться запросити його на каву, але щось не дозволяє наблизитись, щось пече у грудях. І світ починає міняти кольори, коли «твоє особливе» само підходить і просить твою руку. Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення цієї історії. Все буде, як колись. Ти знову будеш щасливою. Ви станете зразковою парою. Небо вже не впаде на твої плечі.
Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення вашої зустрічі. Усі, крім одного. А щастя бере твою руку і кладе у неї ключ, який ти колись йому подарувала, щоб не відчиняти двері щоранку. Повертає. І йде…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щось особливе
Коли ти розумієш , що немає нічого неможливого, ти починаєш дивитись на світ зовсім іншими, дорослими, очима. Заховавшись від жорстокого світу, під звуки повільної музики починаєш мріяти .Інколи про кохання ,часом – просто про щасливе майбутнє. А ще можна мріяти про щось особливе, про щось, чого у твоєму житті ще не було. Не знаю про що. І коли ти зовсім зневіришся, і не будеш того чекати, «твоє особливе» постукає в двері. Залишається лише відчинити і правильно сказати: «Привіт». А потім все йде само собою. Потім приходить і кохання, і те бажане щастя, і все, до чого йдеш протягом життя.Я заснула. Почула дзвінок у двері. «О, напевно, це моє щастя прийшло», - подумала я і відчинила двері. Усміхнулась, привіталась. І стало так тепло на серці, що захотілось літати. А щастя дійсно було особливим, не таким, як інші. І полюбила я те щастя, сама того не розуміючи. Воно щодня мене радувало своєю усмішкою і на очах у мене розквітало.
А потім я не захотіла щоранку відкривати йому двері ,тому виготовила ще один ключ. Щастя тепер приходило само і будило мене солодким поцілунком. Мені було набагато легше, ніж колись. Але тривало так не довго. Щастя зрозуміло, що в моєму домі на нього вже ніхто не чекає, тому вирішило, що я не варта його присутності. Воно пішло, зникло, провалилось, втонуло, не знаю, що з ним сталось.
Через рік повернулось. Щасливе. Це не дивно. Я побачила щось до болю знайоме в його очах. І на мить повернулась у ті добрі часи, коли воно приходило у мій дім, стукало у двері, а я спросоння, напіводягнена бігла, щоб йому відчинити. Ми зустрічались поглядами і розуміли, що щасливіших за нас у світі не існує. Ми пили каву без цукру і знали, що вона для нас надто солодка. Ми пили каву без цукру. Ми пили каву з поцілунками. Так було набагато смачніше.
А тепер кава для мене гірка, як печаль. Щастя знову перед моїми очима і так хочеться запросити його на каву, але щось не дозволяє наблизитись, щось пече у грудях. І світ починає міняти кольори, коли «твоє особливе» само підходить і просить твою руку. Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення цієї історії. Все буде, як колись. Ти знову будеш щасливою. Ви станете зразковою парою. Небо вже не впаде на твої плечі.
Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення вашої зустрічі. Усі, крім одного. А щастя бере твою руку і кладе у неї ключ, який ти колись йому подарувала, щоб не відчиняти двері щоранку. Повертає. І йде…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
