Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
2026.09.11
12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
2026.09.11
11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
2026.09.10
21:12
Десь відходить моє тепле літо,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
2026.09.10
19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
2026.09.10
15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
2026.09.10
12:13
Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
2026.09.10
08:41
«ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ: Коли Океан закрив Небо»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
2026.09.10
08:04
Зарясніли відтінки
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Щось особливе
Коли ти розумієш , що немає нічого неможливого, ти починаєш дивитись на світ зовсім іншими, дорослими, очима. Заховавшись від жорстокого світу, під звуки повільної музики починаєш мріяти .Інколи про кохання ,часом – просто про щасливе майбутнє. А ще можна мріяти про щось особливе, про щось, чого у твоєму житті ще не було. Не знаю про що. І коли ти зовсім зневіришся, і не будеш того чекати, «твоє особливе» постукає в двері. Залишається лише відчинити і правильно сказати: «Привіт». А потім все йде само собою. Потім приходить і кохання, і те бажане щастя, і все, до чого йдеш протягом життя.
Я заснула. Почула дзвінок у двері. «О, напевно, це моє щастя прийшло», - подумала я і відчинила двері. Усміхнулась, привіталась. І стало так тепло на серці, що захотілось літати. А щастя дійсно було особливим, не таким, як інші. І полюбила я те щастя, сама того не розуміючи. Воно щодня мене радувало своєю усмішкою і на очах у мене розквітало.
А потім я не захотіла щоранку відкривати йому двері ,тому виготовила ще один ключ. Щастя тепер приходило само і будило мене солодким поцілунком. Мені було набагато легше, ніж колись. Але тривало так не довго. Щастя зрозуміло, що в моєму домі на нього вже ніхто не чекає, тому вирішило, що я не варта його присутності. Воно пішло, зникло, провалилось, втонуло, не знаю, що з ним сталось.
Через рік повернулось. Щасливе. Це не дивно. Я побачила щось до болю знайоме в його очах. І на мить повернулась у ті добрі часи, коли воно приходило у мій дім, стукало у двері, а я спросоння, напіводягнена бігла, щоб йому відчинити. Ми зустрічались поглядами і розуміли, що щасливіших за нас у світі не існує. Ми пили каву без цукру і знали, що вона для нас надто солодка. Ми пили каву без цукру. Ми пили каву з поцілунками. Так було набагато смачніше.
А тепер кава для мене гірка, як печаль. Щастя знову перед моїми очима і так хочеться запросити його на каву, але щось не дозволяє наблизитись, щось пече у грудях. І світ починає міняти кольори, коли «твоє особливе» само підходить і просить твою руку. Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення цієї історії. Все буде, як колись. Ти знову будеш щасливою. Ви станете зразковою парою. Небо вже не впаде на твої плечі.
Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення вашої зустрічі. Усі, крім одного. А щастя бере твою руку і кладе у неї ключ, який ти колись йому подарувала, щоб не відчиняти двері щоранку. Повертає. І йде…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щось особливе
Коли ти розумієш , що немає нічого неможливого, ти починаєш дивитись на світ зовсім іншими, дорослими, очима. Заховавшись від жорстокого світу, під звуки повільної музики починаєш мріяти .Інколи про кохання ,часом – просто про щасливе майбутнє. А ще можна мріяти про щось особливе, про щось, чого у твоєму житті ще не було. Не знаю про що. І коли ти зовсім зневіришся, і не будеш того чекати, «твоє особливе» постукає в двері. Залишається лише відчинити і правильно сказати: «Привіт». А потім все йде само собою. Потім приходить і кохання, і те бажане щастя, і все, до чого йдеш протягом життя.Я заснула. Почула дзвінок у двері. «О, напевно, це моє щастя прийшло», - подумала я і відчинила двері. Усміхнулась, привіталась. І стало так тепло на серці, що захотілось літати. А щастя дійсно було особливим, не таким, як інші. І полюбила я те щастя, сама того не розуміючи. Воно щодня мене радувало своєю усмішкою і на очах у мене розквітало.
А потім я не захотіла щоранку відкривати йому двері ,тому виготовила ще один ключ. Щастя тепер приходило само і будило мене солодким поцілунком. Мені було набагато легше, ніж колись. Але тривало так не довго. Щастя зрозуміло, що в моєму домі на нього вже ніхто не чекає, тому вирішило, що я не варта його присутності. Воно пішло, зникло, провалилось, втонуло, не знаю, що з ним сталось.
Через рік повернулось. Щасливе. Це не дивно. Я побачила щось до болю знайоме в його очах. І на мить повернулась у ті добрі часи, коли воно приходило у мій дім, стукало у двері, а я спросоння, напіводягнена бігла, щоб йому відчинити. Ми зустрічались поглядами і розуміли, що щасливіших за нас у світі не існує. Ми пили каву без цукру і знали, що вона для нас надто солодка. Ми пили каву без цукру. Ми пили каву з поцілунками. Так було набагато смачніше.
А тепер кава для мене гірка, як печаль. Щастя знову перед моїми очима і так хочеться запросити його на каву, але щось не дозволяє наблизитись, щось пече у грудях. І світ починає міняти кольори, коли «твоє особливе» само підходить і просить твою руку. Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення цієї історії. Все буде, як колись. Ти знову будеш щасливою. Ви станете зразковою парою. Небо вже не впаде на твої плечі.
Ти уявляєш тисячі варіантів закінчення вашої зустрічі. Усі, крім одного. А щастя бере твою руку і кладе у неї ключ, який ти колись йому подарувала, щоб не відчиняти двері щоранку. Повертає. І йде…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
