Я приходжу сюди з метою… Ні, я приходжу сюди за метою. Шукана досі, вона відкривається мені з перших хвилин зустрічі з парком. Осінь… Відчувається її подих. Жовте. Листя. Стелиться… Так, це її почерк.
Вітер із підозрою дмухає на мене, наче питаючи: «Ти хто? Наша?». Я посміхаюся йому, і жовтуватим липам, і тим багряним каштанам, що не одну мене зустрічали так боязко. Я посміхаюся, хоча трохи дрижу. Осінній дух парку, очевидно, не любить гостей, не признає мене… Сердиться… Кидає холодне повітря мені в обличчя… Певно, роль у нього така, суворого сторожа. Незважаючи на його протест, вмощуюся на лавку. Згадуються слова з реклами якогось соку: «Життя прекрасне… Як не крути.»
Зосереджуюся на своїх роздумах… Тобто ні, не зосереджуюся, просто мрію. Намагаюся тонко відчувати все навкруги. Чути… Бачити…
Хм… Нові гості?
На золотавому килимі видно чотири клубочки. Це йдуть коти. Білі, молочно-білі. Сміливі, раз не бояться з’явитися тут у такому дивному вбранні. Парк із подивом зустрічає чужинців. Білі… Абсолютно. Раз по раз перебирають своїми м’якими лапами і впевнено йдуть уперед. «Куди?» – питають дерева. «Навіщо?» – невдоволено шепоче вітер. Однак коткам байдуже, їхня хода розмірена… Хвости трубою… «Цікаві істоти» – промовляє стара ворона, яка щойно примостилася на одному з тутешніх дерев.
Білі клубочки… Неможливо відірватися… Більше всього на світі хочеться мерщій підбігти до них і схопити котрогось… найпухнастішого. Однак боюся зрушити з місця… хтозна, чи не злякаються. А дійсно, куди вони прямують, ці коти? Чи вони, як я, просто насолоджуються моментом, сьогоденням, чи, можливо, у їхніх очах іскриться чітко сформульований намір? Може, це хода у майбутнє…
Вітер злиться: ну як вони насмілилися перечити природі й так ігнорувати її закони? Білі! Небачене хамство.
Роздуми духа торкаються і моєї свідомості… Невже осінь зовсім не зачепила їх? Невже дозволила мандрувати своїми просторами, не залишивши жодної помітки, жодної плямочки, що б виказувала її беззаперечну владу? Ні, не вірю! Придивляюся краще. Біле хутро пухнастиків таке ж білосніжне, як і раніше, однак їхні лапки вже не здаються такими однотонними.
Хм… Коти… Осінні коти…
Білі… з рудими, ледь помітними плямочками.

осінь 2008