Знову десь кує й кує зозуля,
Мов коваль невтомний молотком.
Обережна ти, немов косуля,
Що іде до озера смерком.

Хтось її добряче наполохав,
Сіра стежка в’ється, мов змія.
Ми з тобою заблукали трохи,
Ідучи за співом солов’я.

Сонце повернулося на захід,
І вітри заснули між дібров.
Ранній вечір тиші черепаху
Під кущем калиновим знайшов.

Ми нарешті вийшли на дорогу,
І шугнув над нами пізній птах.
Дременув, як заєць прудконогий,
І сховався у кущах твій страх.

І манила траса нас вогнями,
Що мигтіли в темній далині.
Ми тоді покращали чуттями,
Чи лише здавалося мені?

Ми до міста довго прошкували,
Шепотів щось до машин асфальт.
І вплітався в зоряні хорали
Твій веселий, оксамитний альт.

Хоч грибів зібрали небагато,
Але душі маками цвіли.
І запахла п’янко лісом хата,
Ніби ліс ми в хату привели.