Я боюсь… Я боюсь багатьох речей. Т найбільше я боюсь обпектись. Не фізично, ні! Фізичний біль мине, а рана в душі жеврітиме пекучим вогнем.
Я боюсь залишитись одна: мовчазна самотність мене лякає, вона зводить мене з розуму.
Це смішно, але я боюсь дощу. Його шепіт відбивається від моїх вікон. Відлуння мене насторожує. Мурахи починають свій рух по моїй сині. А потім вдаряє грім, і навіть вони завмирають від страху… Блискавка хороша, вона несе світло. Це чудове видовище. Особливо вночі…
Я боюсь правди! Вона жорстока . я виставляю свій захисний щит – мрії. Вони оберігають мене від страху… А сльози не слухають. Надто багато страху! Надто багато болю! А я його так боюсь!
Боюсь довіритись комусь, адже існує страх, що людина не збереже мої почуття. Я боюсь, що оточуючі мене не сприймуть такою, якою я є насправді.
А мені байдуже! Сльози забирають мій страх, і мені стає легше. А потім страх знову повертається. Це замкнуте коло, і я боюсь його розімкнути, бо боюсь, що щось піде не так, як треба… Я БОЮСЬ