ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.09.28 23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка

Іван Потьомкін
2026.09.28 21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога

Ірина Білінська
2026.09.28 18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?

Вячеслав Руденко
2026.09.28 16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.

Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,

Артур Курдіновський
2026.09.28 15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.

Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...

Борис Костиря
2026.09.28 15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і

Ольга Береза
2026.09.28 15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.

Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —

С М
2026.09.28 13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!

Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі

Володимир Бойко
2026.09.28 10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.

В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.

Ірина Вовк
2026.09.28 07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у

Віктор Кучерук
2026.09.28 06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.

М Менянин
2026.09.28 01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.

Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону

хома дідим
2026.09.27 23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш

Іван Потьомкін
2026.09.27 20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя

Ігор Терен
2026.09.27 17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.

Борис Костиря
2026.09.27 15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.

Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Костянтин Хмара (1983) / Проза

 Посвящение
Это сердце вылилось в землю, как будто пытаясь заполнить ту пустоту, которая когда-то разрывала своим отчаянием всю Вселенную.
Вначале я боялся сделать шаг, ступить, боялся даже тенью своей довлеть на д землей, в которой бьется это огромное, ранимое сердце. Я же знаю, каким хрупким оно было. Но что-то вроде необьяснимого голоса, исходящего из неизвестного и словно отражающимся в моей голове, шелестело как листва распускающих цветы яблонь шептало мне – иди, не бойся это сердце уже обрело покой, ему уже не больно. Наоборот, оно всегда с тобой. И с каждым своим шагом ты будешь чувствовать все больше силы и покоя. И ощущать пульсацию земли, которая хранит это хрупкое сердце. И никто и ничто не сможет сломать его. И никто и ничто не сможет нарушить его величественный и вечный покой.
Небо заволокло белым туманом – это дыхание сердца. Так оно напоминает душе, покоящейся на небесах о покое и мире, дарующем Богом. И я слышу, я чувствую это дыхание. Я чувствую мир и покой, любовь и бессмертие любви. Я пытаюсь привыкнуть к тому, что со мной всегда будет только это сердце. Этого так мало. Но я рад, что хоть это будет со мной. Всегда, везде и во всем. Разве этого мало?....
В ночной тишине я всматриваюсь в россыпь звезд Млечного пути – пути, по которому ушла эта нежная, как это ни больно никем так и не понятая душа. Я чувствую биение этого одинокого сердца и понимаю – это уже не боль. Это сердуе уже не одиноко. Оно бьется наравне со всеми, кто любил его. И пусть тогда, когда это сердце еще было среди нас и все никак не могло найти места в измученном теле, сейчас свет, который созидала любовь, пульсирующая в этом огромном сердце сорвала с глаз жгучую пелену беспросветности. И только покой и вечная радуга в пушистом белом тумане окружает это сердце. Это сердце не замолчит никогда. Оно тихо и умиротворяюще стучит и в такт с ним бьют часы, накатывают волны, движется планета.
….
Я пьян и как белый туман застилают глаза слезы. Ноги словно ватные, не слушаются и мне тяжело даже двинуться с места. Как будто магнит, манит меня что-то необьяснимое и держит, притягтвает. Но это не притяжение земли, - это притяжение сердца. Оно держит меня на этой земле, напоминая о том, что я не один. Мы не одни.
Я беру горсть земли в ладони и вспоминаю, что это уже было. Эта горсть земли – лишь частица покрова, который бережно хранит огромное, но такое хрупкое сердце. Я подношу эту горсть земли к губам и целую ее. Я целую это нежное сердце и вдыхаю как воздух землю, хранящую его покой. Я живу. Я не один. Мы не одни. Мы все любили это огромное, но такое хрупкое сердце. И только теперь это сердце познало,что есть любовь, что любовь есть. И оно с легкостью делится этим светлым чувством со всеми нами.
Это сердце никогда не было спокойным и никогда не успокоится. И именно поэтому я иду по земле. Земле, которая хранит покой и мир огромного, но нежного, хрупкого и ранимого сердца. Я не один. Мы не одни.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2009-10-28 21:31:26
Переглядів сторінки твору 1685
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.276 / 5.31)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.093 / 5.33)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.822
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
ЕССЕ
Денники
Автор востаннє на сайті 2015.05.02 21:59
Автор у цю хвилину відсутній