Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Хмара (1983) /
Проза
Посвящение
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Посвящение
Это сердце вылилось в землю, как будто пытаясь заполнить ту пустоту, которая когда-то разрывала своим отчаянием всю Вселенную.
Вначале я боялся сделать шаг, ступить, боялся даже тенью своей довлеть на д землей, в которой бьется это огромное, ранимое сердце. Я же знаю, каким хрупким оно было. Но что-то вроде необьяснимого голоса, исходящего из неизвестного и словно отражающимся в моей голове, шелестело как листва распускающих цветы яблонь шептало мне – иди, не бойся это сердце уже обрело покой, ему уже не больно. Наоборот, оно всегда с тобой. И с каждым своим шагом ты будешь чувствовать все больше силы и покоя. И ощущать пульсацию земли, которая хранит это хрупкое сердце. И никто и ничто не сможет сломать его. И никто и ничто не сможет нарушить его величественный и вечный покой.
Небо заволокло белым туманом – это дыхание сердца. Так оно напоминает душе, покоящейся на небесах о покое и мире, дарующем Богом. И я слышу, я чувствую это дыхание. Я чувствую мир и покой, любовь и бессмертие любви. Я пытаюсь привыкнуть к тому, что со мной всегда будет только это сердце. Этого так мало. Но я рад, что хоть это будет со мной. Всегда, везде и во всем. Разве этого мало?....
В ночной тишине я всматриваюсь в россыпь звезд Млечного пути – пути, по которому ушла эта нежная, как это ни больно никем так и не понятая душа. Я чувствую биение этого одинокого сердца и понимаю – это уже не боль. Это сердуе уже не одиноко. Оно бьется наравне со всеми, кто любил его. И пусть тогда, когда это сердце еще было среди нас и все никак не могло найти места в измученном теле, сейчас свет, который созидала любовь, пульсирующая в этом огромном сердце сорвала с глаз жгучую пелену беспросветности. И только покой и вечная радуга в пушистом белом тумане окружает это сердце. Это сердце не замолчит никогда. Оно тихо и умиротворяюще стучит и в такт с ним бьют часы, накатывают волны, движется планета.
….
Я пьян и как белый туман застилают глаза слезы. Ноги словно ватные, не слушаются и мне тяжело даже двинуться с места. Как будто магнит, манит меня что-то необьяснимое и держит, притягтвает. Но это не притяжение земли, - это притяжение сердца. Оно держит меня на этой земле, напоминая о том, что я не один. Мы не одни.
Я беру горсть земли в ладони и вспоминаю, что это уже было. Эта горсть земли – лишь частица покрова, который бережно хранит огромное, но такое хрупкое сердце. Я подношу эту горсть земли к губам и целую ее. Я целую это нежное сердце и вдыхаю как воздух землю, хранящую его покой. Я живу. Я не один. Мы не одни. Мы все любили это огромное, но такое хрупкое сердце. И только теперь это сердце познало,что есть любовь, что любовь есть. И оно с легкостью делится этим светлым чувством со всеми нами.
Это сердце никогда не было спокойным и никогда не успокоится. И именно поэтому я иду по земле. Земле, которая хранит покой и мир огромного, но нежного, хрупкого и ранимого сердца. Я не один. Мы не одни.
Вначале я боялся сделать шаг, ступить, боялся даже тенью своей довлеть на д землей, в которой бьется это огромное, ранимое сердце. Я же знаю, каким хрупким оно было. Но что-то вроде необьяснимого голоса, исходящего из неизвестного и словно отражающимся в моей голове, шелестело как листва распускающих цветы яблонь шептало мне – иди, не бойся это сердце уже обрело покой, ему уже не больно. Наоборот, оно всегда с тобой. И с каждым своим шагом ты будешь чувствовать все больше силы и покоя. И ощущать пульсацию земли, которая хранит это хрупкое сердце. И никто и ничто не сможет сломать его. И никто и ничто не сможет нарушить его величественный и вечный покой.
Небо заволокло белым туманом – это дыхание сердца. Так оно напоминает душе, покоящейся на небесах о покое и мире, дарующем Богом. И я слышу, я чувствую это дыхание. Я чувствую мир и покой, любовь и бессмертие любви. Я пытаюсь привыкнуть к тому, что со мной всегда будет только это сердце. Этого так мало. Но я рад, что хоть это будет со мной. Всегда, везде и во всем. Разве этого мало?....
В ночной тишине я всматриваюсь в россыпь звезд Млечного пути – пути, по которому ушла эта нежная, как это ни больно никем так и не понятая душа. Я чувствую биение этого одинокого сердца и понимаю – это уже не боль. Это сердуе уже не одиноко. Оно бьется наравне со всеми, кто любил его. И пусть тогда, когда это сердце еще было среди нас и все никак не могло найти места в измученном теле, сейчас свет, который созидала любовь, пульсирующая в этом огромном сердце сорвала с глаз жгучую пелену беспросветности. И только покой и вечная радуга в пушистом белом тумане окружает это сердце. Это сердце не замолчит никогда. Оно тихо и умиротворяюще стучит и в такт с ним бьют часы, накатывают волны, движется планета.
….
Я пьян и как белый туман застилают глаза слезы. Ноги словно ватные, не слушаются и мне тяжело даже двинуться с места. Как будто магнит, манит меня что-то необьяснимое и держит, притягтвает. Но это не притяжение земли, - это притяжение сердца. Оно держит меня на этой земле, напоминая о том, что я не один. Мы не одни.
Я беру горсть земли в ладони и вспоминаю, что это уже было. Эта горсть земли – лишь частица покрова, который бережно хранит огромное, но такое хрупкое сердце. Я подношу эту горсть земли к губам и целую ее. Я целую это нежное сердце и вдыхаю как воздух землю, хранящую его покой. Я живу. Я не один. Мы не одни. Мы все любили это огромное, но такое хрупкое сердце. И только теперь это сердце познало,что есть любовь, что любовь есть. И оно с легкостью делится этим светлым чувством со всеми нами.
Это сердце никогда не было спокойным и никогда не успокоится. И именно поэтому я иду по земле. Земле, которая хранит покой и мир огромного, но нежного, хрупкого и ранимого сердца. Я не один. Мы не одни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
