ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Хмара (1983) /
Проза
Посвящение
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Посвящение
Это сердце вылилось в землю, как будто пытаясь заполнить ту пустоту, которая когда-то разрывала своим отчаянием всю Вселенную.
Вначале я боялся сделать шаг, ступить, боялся даже тенью своей довлеть на д землей, в которой бьется это огромное, ранимое сердце. Я же знаю, каким хрупким оно было. Но что-то вроде необьяснимого голоса, исходящего из неизвестного и словно отражающимся в моей голове, шелестело как листва распускающих цветы яблонь шептало мне – иди, не бойся это сердце уже обрело покой, ему уже не больно. Наоборот, оно всегда с тобой. И с каждым своим шагом ты будешь чувствовать все больше силы и покоя. И ощущать пульсацию земли, которая хранит это хрупкое сердце. И никто и ничто не сможет сломать его. И никто и ничто не сможет нарушить его величественный и вечный покой.
Небо заволокло белым туманом – это дыхание сердца. Так оно напоминает душе, покоящейся на небесах о покое и мире, дарующем Богом. И я слышу, я чувствую это дыхание. Я чувствую мир и покой, любовь и бессмертие любви. Я пытаюсь привыкнуть к тому, что со мной всегда будет только это сердце. Этого так мало. Но я рад, что хоть это будет со мной. Всегда, везде и во всем. Разве этого мало?....
В ночной тишине я всматриваюсь в россыпь звезд Млечного пути – пути, по которому ушла эта нежная, как это ни больно никем так и не понятая душа. Я чувствую биение этого одинокого сердца и понимаю – это уже не боль. Это сердуе уже не одиноко. Оно бьется наравне со всеми, кто любил его. И пусть тогда, когда это сердце еще было среди нас и все никак не могло найти места в измученном теле, сейчас свет, который созидала любовь, пульсирующая в этом огромном сердце сорвала с глаз жгучую пелену беспросветности. И только покой и вечная радуга в пушистом белом тумане окружает это сердце. Это сердце не замолчит никогда. Оно тихо и умиротворяюще стучит и в такт с ним бьют часы, накатывают волны, движется планета.
….
Я пьян и как белый туман застилают глаза слезы. Ноги словно ватные, не слушаются и мне тяжело даже двинуться с места. Как будто магнит, манит меня что-то необьяснимое и держит, притягтвает. Но это не притяжение земли, - это притяжение сердца. Оно держит меня на этой земле, напоминая о том, что я не один. Мы не одни.
Я беру горсть земли в ладони и вспоминаю, что это уже было. Эта горсть земли – лишь частица покрова, который бережно хранит огромное, но такое хрупкое сердце. Я подношу эту горсть земли к губам и целую ее. Я целую это нежное сердце и вдыхаю как воздух землю, хранящую его покой. Я живу. Я не один. Мы не одни. Мы все любили это огромное, но такое хрупкое сердце. И только теперь это сердце познало,что есть любовь, что любовь есть. И оно с легкостью делится этим светлым чувством со всеми нами.
Это сердце никогда не было спокойным и никогда не успокоится. И именно поэтому я иду по земле. Земле, которая хранит покой и мир огромного, но нежного, хрупкого и ранимого сердца. Я не один. Мы не одни.
Вначале я боялся сделать шаг, ступить, боялся даже тенью своей довлеть на д землей, в которой бьется это огромное, ранимое сердце. Я же знаю, каким хрупким оно было. Но что-то вроде необьяснимого голоса, исходящего из неизвестного и словно отражающимся в моей голове, шелестело как листва распускающих цветы яблонь шептало мне – иди, не бойся это сердце уже обрело покой, ему уже не больно. Наоборот, оно всегда с тобой. И с каждым своим шагом ты будешь чувствовать все больше силы и покоя. И ощущать пульсацию земли, которая хранит это хрупкое сердце. И никто и ничто не сможет сломать его. И никто и ничто не сможет нарушить его величественный и вечный покой.
Небо заволокло белым туманом – это дыхание сердца. Так оно напоминает душе, покоящейся на небесах о покое и мире, дарующем Богом. И я слышу, я чувствую это дыхание. Я чувствую мир и покой, любовь и бессмертие любви. Я пытаюсь привыкнуть к тому, что со мной всегда будет только это сердце. Этого так мало. Но я рад, что хоть это будет со мной. Всегда, везде и во всем. Разве этого мало?....
В ночной тишине я всматриваюсь в россыпь звезд Млечного пути – пути, по которому ушла эта нежная, как это ни больно никем так и не понятая душа. Я чувствую биение этого одинокого сердца и понимаю – это уже не боль. Это сердуе уже не одиноко. Оно бьется наравне со всеми, кто любил его. И пусть тогда, когда это сердце еще было среди нас и все никак не могло найти места в измученном теле, сейчас свет, который созидала любовь, пульсирующая в этом огромном сердце сорвала с глаз жгучую пелену беспросветности. И только покой и вечная радуга в пушистом белом тумане окружает это сердце. Это сердце не замолчит никогда. Оно тихо и умиротворяюще стучит и в такт с ним бьют часы, накатывают волны, движется планета.
….
Я пьян и как белый туман застилают глаза слезы. Ноги словно ватные, не слушаются и мне тяжело даже двинуться с места. Как будто магнит, манит меня что-то необьяснимое и держит, притягтвает. Но это не притяжение земли, - это притяжение сердца. Оно держит меня на этой земле, напоминая о том, что я не один. Мы не одни.
Я беру горсть земли в ладони и вспоминаю, что это уже было. Эта горсть земли – лишь частица покрова, который бережно хранит огромное, но такое хрупкое сердце. Я подношу эту горсть земли к губам и целую ее. Я целую это нежное сердце и вдыхаю как воздух землю, хранящую его покой. Я живу. Я не один. Мы не одни. Мы все любили это огромное, но такое хрупкое сердце. И только теперь это сердце познало,что есть любовь, что любовь есть. И оно с легкостью делится этим светлым чувством со всеми нами.
Это сердце никогда не было спокойным и никогда не успокоится. И именно поэтому я иду по земле. Земле, которая хранит покой и мир огромного, но нежного, хрупкого и ранимого сердца. Я не один. Мы не одни.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію