ЄТІ
(поема)

*
У білих Карпатах
в засніжних горах
я мріяв про жінку
на довгих ногах

Рубав я дерева
готував чи сніданок
чи звірам я диким
загоював рани

Та образ її
щонайбільше одної
висів на стіні
як іти в предпокої.

*
Отак у самотності плинув би час
Якби не почув за дверима я плач

Чи плач, чи тихе ледь тихе скавління
Зрозумійте і ви це моє нетерпіння

Коли за дверима ви бачите жах –
Волохата мадонна з дитям на руках.

*
Чи ти забираєш чи ти віддаєш
На світі для всіх є один лиш кінець.
Із мисльою тою, що влуплять статуйку
Тянув із підвалу п’янкую грамульку.

Диявол є прощений в вигляді брата
Та людям не всім це можливо дойняти
Для чого до хати пускати потвору –
Хоч і в зимну, засніжену пору.

Косилися очі в сусіднє крісло′
Найбільше страшило у ній це лицьо.
Нелюдське обличчя і все у волосі
Дитя то саме. Озиралось, тряслося.

*
Повільно кружляла ніч у вікно
Спадала напруга до пляшки на дно.
І крига покресла, незручність пішла
Хоч мавпа не пила а я як свиня.
Тож треба напитись – повний штофок
Замість Єті – Ітє її кликав. Ото ідіот.
Голяком я чомусь замотавсь в одіяло
Давно я тут сам, отому і прорвало.
Малий вже спокійно гуляв по хатині
Царапав рушницю, кривлявся картині.
На все це байдужо махав я рукою:
«Я все позбираю та грець із тобою».
Щось непристойне сказав його мамі
Про шерсть волохату
і зостанеться все поміж нами.

Змучені гості лягли на канапі
Сніг вже вщухав, стало тихо у хаті.


*
В поемах усіх є щасливий кінець
Мою ж прикрашає здивований мрець.
Що чуняв весь ранок і тільки о півдні
Побачив що сам залишився на сіні.
Порожня й канапа і тільки сліди
В пухнастім снігу крокували куди?

Місцями сліди знов до хати вертали
Та врешті повільно до гір почвалали.


2009 р.