Опале, жовте, тепле листя
Відгонить подихом туги.
А дощ, розсипавшись намистом,
Підкреслює тріумф нудьги...

Він мріяв просто існувати.
Не заважати, не цвісти,
Не зводити важезні грати,
Не будувати знов мости.

Вона хотіла все забути,
Не повертатися назад.
Яка різниця, серпень, лютий..
Якщо у серці листопад.

Зійшлися дві окремі долі.
Переплелися два шляхи.
Вигнанець вітру й в'язень волі
Життям гартовані цвяхи.

На березі в вербній алеї,
Під заходом сонця, удвох.
Подумав: "не можу без неї.
Мені б таку світлу любов".

Вона йому вірші писала
І малювала в листках.
Та було цього йому мало.
Він Нею лиш марив у снах.

Кохаю! Хотів закричати.
Кохаю тебе над усе!
Та щось заважало сказати,
Все те, що так довго пече.

Здавалися сірими барви,
Не було смаку і у страв.
Аж поки під місячним сяйвом
Найважчих тих слів не сказав.

Я думати не перестану,
Про погляд бездонних очей.
Милуюсь твоїми устами
І мрію про сотні ночей.

Волосся твоє в оксамиті
Окрилює душу мою.
Закохуюсь в тебе щомиті.
Щомиті тебе я люблю.

Хотілось писати романи
І видати збірку поем.
Загоїло всі його рани
У відповідь ніжне "je t'aime".

Опале, жовте, тепле листя
Змінилось радістю весни,
Бо є Вона, яскрава й чиста!
І справдились найкращі сни.