Минулої ночі знову снився якийсь жах. Арсен прокидався разів декілька спітнілий, дивився на себе в дзеркало і намагався у власних очах знайти відповідей на стільки запитань. Ну чому так? ..
Запах плоті Касі , який колись він так любив пропускати крізь себе , сьогодні навіть не привернув його уваги.
Кася муркнула, наче не нагодована кішка.
- У тебе якісь проблеми?
- Одна. Маленька. Та я її позбудуся вже сьогодні.
- От і чудово. Хто готує сніданок?..
- Той , хто голодний менше, і не з’ їсть усього, поки донесе в ліжко...
- Хммм...Отже, я. Усе спраді добре? Бо твої очі якось ...
- Лампочки Ілліча в мозку перегоріли. Треба нові вкрутити, щоб очі зяяли, як колись.
- Ей, а чесно?...
- Просто нагодуй мене!..І знову можеш приймати ванну в моїх очах кольору чеської шоколадки...

У такт вагону метро Арсен спускався сходами підземки.

Академія , як завше, була окупована представниками різних субкультур. І якось зовсім не пахло ворожістю в повітрі, і «емочки» торохтіли під Цоя; лише декілька разів презирливо зиркнули в бік , звідки летіла куля енного калібру крізь дірку в епохах.

На Андріївському вже вовтузилися у своїх бездахостінних крамницях продавці , часом визираючи, чи не йде бува напакований долЯрами турист.
Їх дряпало кігтями розчарування, і вони знову тонули в болоті повсякденних клопотів та розрахунків.

Арсен сів на лаву. Парк наспівував йому якусь добренько пожмакану часом джазову мелодію, але збився з ритму і притих, щойно відчув наближення чогось дивного. Такого, що рідко траплялося йому бачити.
Арсен плакав.
До лави наблизився обідранець. Пригнічено опустив голову. Впав навколішки. Прохав дати гривню. Його стара дірява куфайка нагадала про втрачений , ще один так незграбно втрачений десь на стежці життя Арсеном місяць. Листопад. А скільки їх ще лишилося?.. Два – три - десять....Навіщо віддаляти неминуче?
- На чорта тобі гривня?... Усе одно здохнеш . Легко ж тобі втікти від цього всього!... Чого не хочеш позбавити себе вештання світом ?...

- Идиот. «Дурень ти», если не понял.
Чоловік махнув рукою на Арсена і подався геть до арки.


- Не якийсь здешевілий рокер, якому й до біса не треба те життя... Я...Я...Я...Чого не Сашка, він не має жодної ниточки, яка б тримала його в цьому світі?.. Я... Суїцидальників рятують..А я –мушу вмирати?...

Діти платять готівкою за колись придбані насолоди батьків.


Холодно стало. Зима легким порухом руки замастила власне збитими вершками все довкола.

Кася сиділа на лаві в парку одна. Він не співав з того часу , як тут побував Арсен.
Однак він зберіг у пам’яті той осінній день і так хотів кількома акордами про нього розказати. Та напився холодного молока і втратив голос.
Підійшов обідранець. Він вже давно не стає ні перед ким навколішки. Тверезими , кольору чеської шоколадки, очима глянув у вічі Касі.
- Девушка грустит?.. Горе у девушки?.. Ты, знаешь, а ведь правильно, что ты не прячешься от него, не бежишь. Ты себя его пока не лишай. Оно поживёт – поживёт внутри, а потом ему надоест. Оно само убежит от тебя. Главное только ты не беги первой !
Касі було боляче, бо їй здалося, що вона винна, бо тоді не зрозуміла зовсім згаслих очей Арсена, але зараз вона не купалася в сльозах. Вона прийняла ванну в очах. В очах кольору чеської шоколадки.
Дала чоловіку гривню.
Той похитав головою та подався до арки.