Уільям Бредлі Пітт
затаврувався у власних комплексах:
щоночі мітить територію
під цими штучними деревами.
Наздоганяє прогавлену юність
на ярмарці із розгадування кросвордів.
Йому подобається вірити,
ніби він "такий-як-усі" і ніколи не був божевільним.

Маленький хлопчина з бельгійської дупи
поспішає додому опісля сурйозних баталій.
Ще тільки почало сутеніти, але грізні тіні
ввижаються йому під кожним вологим кущем.
Удома є мама, "яка-не-образить",
і ще цілих пятнадцять років до власнособі
поставленого діагнозу маніякально-депресивного психозу
зі схильністю до сюїциду.
І зараз маленький Жан-Клод Варенберг
тренується в звичці тікати від власного сказу.

На ранок під сурми осіннього вітру,
опопід підїзду останнього "в темі" баригі,
я бачу кумира мільйонів, який власні очі
ховає у задню кишеню залатаних гіпових джинсів.
Він ледве тримається, - власне,
не бачу я жодного руху.
Лише вічний страх (ну-а-що-як-на-це-ти-не-здатен)
дає якусь силу занедбаним гумовим мязам...
Сід Вішес ізнову бажає відчути себе напівбогом.
2009