Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Починок (1990) /
Рецензії
Той, хто не вміє впасти!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Той, хто не вміє впасти!
У поетичній візії Ігора Павлюка летальні мотиви переважають над вітальними: «церковний дзвін останнього трамвая/ і той ліричний напис на вінках»… Лірика «Камертону» має здатність дивувати як спалахом щасливих миттєвостей: «ллється вітер із рукава./ І далеких коханок плечі…», так і розчаруванням: «і доньки трав’яні слова». Поезії автора відзначаються тонкою метафорикою: «без нічної сорочки Місяць/ із зорею танцює вальс».
Творчості І.Павлюка притаманна фрагментованість, що окреслює експресивні стани ліричного героя: «Вітер. Флейта. Гніздо і зорі./ І тривога. І трепет. Сіль/ Вдома. Юність. Немає горя./ Скоро осінь –/ Пора весіль…». Знаходимо чудовий паралелізм: «плаче дівчина боса/…розчарована осінь…». У кількох віршах зустрічаємо лейт-мотив космосу: «хати дідівської космос засніжено милий», де «сіно пахне космосом віків», хоча «землю і космос люблю я любов’ю простою». Ці поезії як відгомін авторських конвульсій з приводу деструктивного спрямування життя, бо «чекаєм того, що вже відбулося…». Мотив кохання наскрізь пронизує збірку: «бачив тебе я на древніх, мов час, іконах,/ але на конях/ любив». З висоти своїх літ ліричний герой звітує: «колишня моя любов –/ прокурор на Страшних Судах», бо «я із неї богів почав». Якось пафосно та дещо патетично звучать рядки про призначення митця: «поет – то наймит, що посадить квіти/ на пальцях журавлиної звізди».
У збірці вдало застосовано новітній прийом колажу епітетів: «вітер гірський гіркий». Паронімічна гра слів надає віршам ще більшої трагічності: «Співаю./ Спиваю./ Радію чужому щастю», де «нема ні вина, ні вини». Патронімічний каламбур вкраплює у поезію перчик винятковості: «опальний світ, опалий цвіт старого саду». Настояні часом та непересічністю порівняння І.Павлюка: «вмерзає у скло горизонт, як у гени переляк», «смакую печаллю, мов тілом сухого вина», «і дояться кров’ю корови, рябі, наче долі». Свідома тавтологія «боюсь боятися» слугує звуко-підсилювальним навантаженням поетової любові до життя: «Померти за ідею – то святе,/ та я б волів померти за діброву». Вдало використовує обрамлення: «летіти вміли/ не вміли впасти», акцентуючи на тому, що просто жити – це ще не подвиг, а сенс полягає у тому, аби «зламавши двері своєї пастки», з’ясувати: заради чого досипати цю ніч…
2009р
Творчості І.Павлюка притаманна фрагментованість, що окреслює експресивні стани ліричного героя: «Вітер. Флейта. Гніздо і зорі./ І тривога. І трепет. Сіль/ Вдома. Юність. Немає горя./ Скоро осінь –/ Пора весіль…». Знаходимо чудовий паралелізм: «плаче дівчина боса/…розчарована осінь…». У кількох віршах зустрічаємо лейт-мотив космосу: «хати дідівської космос засніжено милий», де «сіно пахне космосом віків», хоча «землю і космос люблю я любов’ю простою». Ці поезії як відгомін авторських конвульсій з приводу деструктивного спрямування життя, бо «чекаєм того, що вже відбулося…». Мотив кохання наскрізь пронизує збірку: «бачив тебе я на древніх, мов час, іконах,/ але на конях/ любив». З висоти своїх літ ліричний герой звітує: «колишня моя любов –/ прокурор на Страшних Судах», бо «я із неї богів почав». Якось пафосно та дещо патетично звучать рядки про призначення митця: «поет – то наймит, що посадить квіти/ на пальцях журавлиної звізди».
У збірці вдало застосовано новітній прийом колажу епітетів: «вітер гірський гіркий». Паронімічна гра слів надає віршам ще більшої трагічності: «Співаю./ Спиваю./ Радію чужому щастю», де «нема ні вина, ні вини». Патронімічний каламбур вкраплює у поезію перчик винятковості: «опальний світ, опалий цвіт старого саду». Настояні часом та непересічністю порівняння І.Павлюка: «вмерзає у скло горизонт, як у гени переляк», «смакую печаллю, мов тілом сухого вина», «і дояться кров’ю корови, рябі, наче долі». Свідома тавтологія «боюсь боятися» слугує звуко-підсилювальним навантаженням поетової любові до життя: «Померти за ідею – то святе,/ та я б волів померти за діброву». Вдало використовує обрамлення: «летіти вміли/ не вміли впасти», акцентуючи на тому, що просто жити – це ще не подвиг, а сенс полягає у тому, аби «зламавши двері своєї пастки», з’ясувати: заради чого досипати цю ніч…
2009р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
