ніби не вода ніби не витікала
не збивала з ніг не холонула на камінні
лише закинутий на хідники під
аритмічну музику і веселі піднебесся
я знаю — годі щось винести із такого досвіду
коли придорожня оса перелітає за вікном у південному напрямку
і незалежні радіостанції першими сповіщають
про наближення міста

вже тоді як псується погода
ні везіння тобі не буде ні заспокоєння хоча ніби так мало статись
із-за рогу вибрідає юний трансвестит
в довгому дощовику і теплій спідниці
стоїть перед своїм під’їздом шукає ключі дощ тече обличчям
фарба збивається під очима наче бруд під нігтями
великі сині краплі скочуються на тонкі вилиці
на в’язаний одяг і чорні ботинки

ніби і справді не лишилось слідів
і пам’ять ніби не вода і не холоне глибоко в тілі
любов до великих населених пунктів
ніби любов до дерев що ростуть незалежно від тебе
говориш собі засинаєш непомітно
і очі закочуються під повіки
наче згублені іграшки