Тридцять срібних — це, звичайно, мало,
Хоч би вже пiдкинули до ста...
Всі ж бо розрахунки поламало
Отаке знецінення Христа.
Все ж таки — один з найбільших в світі!
Чи не знають, що ведуть торги?
Почитали б хоч в Новім Завіті...
А мені ж пора сплатить борги.
Та й зоставить дещо на прожиток,
Щоб спочатку хоч не бiдувать,
бо дивився я в таємний зшиток:
нікого, здається, продавать.
Інші!.. То величина не стала.
Можна різні твердження почуть,
та коли заллють за шкіру сала,
чортові молитися почнуть!
Ну, апостоли... Одинадцять без мене.
Як один, здорові мужики...
Водяться зі мною достеменно, —
продавати ніби не з руки.
З ними ж я ходжу людей смішити...
Але треба не ловити гав,
бо такі примусять поспішити,
щоб, диви, хтось інший не продав!
А Ісус — той здатний щохвилини
і в танок, і в бійку, і в шинок...
Знов, мабуть, ночує в Магдалини...
Божий син, а ласий до жінок!
Чи ж насправді це наслідник божий?
Треба сумніватись та гадать,
бо часом він на гульвісу схожий,
а такого ж і не гріх продать!
І не зрозуміть — з якої статi
в тридцять три усе іще в синках?
Вже б і сам повинен богом стати,
щоб його носили на руках...
А його по світу тільки носить,
не по-божому якась ведеться гра,
навіть не подумає, що досить,
що давно спинитися пора...
Ні він ще одержить в повнiй мірі,
щоб не проповідував ніде...
Хай мороз піде в людей по шкiрi!
Хай прокляття на мене впаде!
Як він бог — його не зупинити!..
Як пройдисвіт — матиме сповна!..
Та летять слова його по світу,
і серця бентежить їх луна.
І немало ж похватних та здібних
мутять цю Христову каламуть...
А, чорт з ним!
Візьму хоч тридцять срiбних,
бо, як видно, більше не дадуть...

17.02.91 р.