Exordium
Квіти в саду засихають
не розпускаючись - липень
надто жаркий. У блакиті
тільки грайлива хмаринка.
Змінює контури, лики,
з півночі летом на південь,
мліє в небесному світі,
наче і там вона жінка.

Пряно гуляють травою,
схожою більше на хутро,
брижі ефірні. Принадно,
водною гладдю палає
марево. Вкрившись корою,
мозок гадає премудро –
щедро вести чи ощадно
тіло, що міри не знає.

Зрештою, скільки випадків,
скільки загублених рішень.
Тіло противиться: - Годі!
Хмелю і дійства, любаско!..
Дивно, що прагну початків,
а не щасливих закінчень.
Непритаманні природі
роздуми терплять фіаско.

Post scriptum
Сад відбуяв, посивíли
гóри, пожухла долина,
хмуриться море на обрії.
Горнього отчого краю
стежкою йде сивочола
з глечиком повним людина,
б'ється за стражею піній
серце священного гаю.

2006


* Опісля такої купи мінливостей і випробовувань
** Вступне слово.
*** Опісля усього написаного.