Уяви собі діалоги:
"Як пройти в рай? – Прямо і направо".
"Чи далеко до раю? – Та ви вже в раю".

Вчора я теж була в Раю – селі під Бережанами.
Чергова мандрівка в місто з повним комплектом пам'яток: замок, площа Ринок з ратушею, церкви і костели, модернові адміністративні будинки і вілли міщан…

За містом – Рай. І чого його мешканцям ще прагнути? Тут навіть собаки райські!

Та до буквального сприйняття назви постійно повертав парк: біля невеличкого палацу, злегка закинутий, але рівно настільки, аби стати чарівним
під супровід багатоголосих пташиних хорів,
неба над головою і неба під ногами, віддзеркаленого намистом ставків.

Які миті залишив би в пам’яті хтось інший? Не знаю.

Я хотіла тобі показати мій рай:
у час цвітіння кожна яблуня варта крупного плану Довженка, а японці фотографували би їх буквально одну за одною, але у мене перед очима – чорна-чорна рілля городу, яка парує, мов свіжо спечений хліб, тільки всіяна не тмином, а біло-рожевими пелюстками яблуневого цвіту.

2007-2009
© На березі моря, 2011