Журавлі полетіли в осінню незвідану путь.
Їм летіти вночі геть від дому за обрій далеко.
Журавлі вже знялись, та з собою мене не беруть.
Вони шанс нам дають, хоч почати спочатку нелегко.
Нам на крилах весною для щастя вони принесли
повен вирій пісень, і усмішок, і неба блакиті.
Тільки ми не зуміли, не встигли і не зберегли
ті щасливі пресвітлі безжурні закохані миті.
Нам небесним осяянням зорі вечірні цвіли
і голівки, мов діти, схиляли ранковії квіти.
Тільки ми не схотіли, а, може, ми так й не змогли
Журавлем і журавкою в небо до сонця злетіти.
Журавлі полетіли за обрій, а ми на землі
залишились з тобою, щоб зиму холодну стрічати.
Залишилися ми, наче діти самотні малі,
що матусю-любов знов чекають терпляче до хати.
І настане весна, і щасливою буде вона,
прилетять журавлі й запитають, якими ми стали.
А сьогодні я знову чекаю тебе, як вина,
що зігріє і душу, і тіло своїми вустами.
Я чекаю і випити хочу до краплі, до дна
той чаруючий трунок із погляду, дотику й сміху.
Я чекаю у домі пустому, та я не одна.
Бо у серці тримаю даровану радість і втіху.
І дороги знайдуть, і до мене тебе приведуть,
хоч за сотні, за тисячі миль ти, як вітер, літаєш.
Мов журавка здіймусь й полечу у незвідану путь.
Мій журавлику милий, тебе надто сильно кохаю.

2008