З народного життя

Прийшла жінка до ворожки:
“Поможіть, бабусю,
Дайте зілля… Ну, хоч трошки,
Бо я утоплюся!
Чоловік щодня так лає,
Що немає спасу.
Може, десь він другу має,
Та й на мого ласа?
Скаже зранку тихо слово,
А я йому – десять!
І надвечір це ж бо знову,
Кидать доведеться.
Порятуйте, жінко добра,
Я, їй-бо, віддячу.
Як заманить якась кобра,
Все життя проплачу…”

“На тобі ось мовчан-зілля,
Буде пересварка,
Чи то в будень, чи в неділю,
То налий півчарки…
Тільки зразу не ковтай же!
Чоловік позлиться,
І збагне, як спати ляже, –
Нічого свариться…
А тоді, як він замовкне,
Ти ковтай поволі,
Пересварки-скоромовки
Не поможуть долі…”

Тиждень-другий проминає,
Жінка знов приходить.
І ворожка наливає
Їй цілющу воду.
Та гостинці бабі носить,
Мовчан-зілля хвалить,
І розквітла, наче в росах,
Ніч її купали…

“Дайте ще мені водиці
Чудодійної напиться!”
“Ти раненько, молодице,
Піди до криниці,
На схід сонця подивися,
Щиро й тихо помолися, –
Каже баба Дарка, –
Набери води живої
І завжди носи з собою,
Та вживай до сварки…”

На столі – водиця й чарка,
Тиша в хаті, спокій.
Всі цілують бабу Дарку:
“:Живіть двісті років!”
Жінки любі, жінки милі,
Без любові – ми безкрилі…
Набирайте мовчан-зілля –
На суботу і неділю!
1999