Хлоп’ятко із личком циганським
дивилось очима сумними,
як справно вкраїнські матінки
дарунки для чад возили.

Христові молились ці очі,
в мороз стоячи на колінах.
Та ніяк подати помочі,
в руках коли три торбини.

Проїхавши три зупинки,
копійки тримав у жмені.
А вранці – ні в нього торбинки,
ні у сестрички маленької.

І що йому до традицій.
Казали ж довкола люди,
отримає кожен гостинці,
нікого святий не забуде.

Цукерок хоча б з десяток…
Хоча б одну мандаринку…
Давно не тримало хлоп’ятко,
крім хліба, ніяких гостинців.

І шкода чужої дитини.
Своїй розщедрившись у всьому,
дістала я дві апельсини
і пачку «Артеку» малому.

І сталось в маршрутці чудо:
до рук, від морозу здубілих,
попростягались зусюди
дарунки сердець не зотлілих.

Банан хтось, а хтось шоколадку,
цукерки котрась – не в гніві.
А пані у білій шапці –
грейпфрут, і два яблука, й ківі.

І так було гарно дивитись,
що душі ще є небайдужі.
Що дав їм Господь любити
не тільки рідних і друзів.

І ця незвичайна пригода
зігріла всіх літеплом свята.
Бо з радістю в ще одну хату
прийде Миколай бородатий.

19.12.2009