ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.31
02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті
2026.03.31
01:19
Шукаючи себе випадково знайшов логіку.
Носієві традиційних цінностей знесло дах.
Корисні ідіоти користалися зі свого статусу небезкорисливо.
Чужа історія – як випадкова коханка. Історію, як і дружину, треба мати свою.
Найлегше у підвищенні тис
2026.03.30
14:11
І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
2026.03.30
13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зерні,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зерні,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
2026.03.30
11:52
Вірш представляє собою приклад дещо розбалансованої лірики, де щирість вічного людського почуття поєднується з рисами сучасності – від модерної зачіски Wolf Cut до класичної коси зі стрічкою. Це поєднання створює настрій суму й затишку з відтінком загад
2026.03.30
06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
2026.03.29
21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
2026.03.29
20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
2026.03.29
18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
2026.03.29
18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
2026.03.29
14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
2026.03.29
13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
2026.03.29
12:58
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2026.03.29
10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
2026.03.29
09:22
У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
2026.03.29
08:56
Горіхи розпустили чорні крила
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бєляєва (1989) /
Проза
Портфель
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Портфель
Я сидела. Читала. А ты, проходя мимо, остановился. Наверное, чтобы поздороваться… А я всё читала. Перебирала чёрные строки взглядом. Ты поздоровался. Я промолчала.
Сидим на уроке. Ты сидишь в другом конце классной комнаты. Опять смотришь на меня. А я то ли не замечаю, то ли не хочу замечать явного. Ты смотришь прямо мне в глаза. И вдруг, сама того не замечая, я ловлю себя на том, что тоже смотрю в твои глаза. Ты улыбаешься. Доволен! Я покраснела и отвела взгляд. Не знаю почему, но я не могу адекватно реагировать на внимание мальчиков…
Я не то, что не красавица… Я обыкновенная школьница. Две тоненькие косички с бантиками. Бледные щёки и нос в веснушках. Только эти мои бледные щёки часто вспыхивают румянцем…
Я шла со школы, еле волоча свой портфель с учебниками. И тут меня догнал ты. Вырвал из моих рук тяжкую ношу. Ничего не сказала. А ты, тоже краснея, промямлил:
- Я провожу тебя домой. Портфель у тебя тяжёлый. Можно?
- Можно… - не смогла придумать другого ответа.
Так мы шли со школы до трамвайной остановки. Там я сделала попытку лишить тебя возможности провожать меня до самого дома.
- Я сейчас сяду на трамвай и очень скоро буду дома. Давай портфель.
- Я тебя провожу до дома! – почти прокричал ты, прижимая мой портфель к груди, как что-то самое дорогое.
Я опять покраснела…
Ты тоже покраснел…
Так мы и стояли на трамвайной остановке. Я – маленькая рыжая девочка с развязанными бантиками на косичках. И ты – худенький мальчик в школьной форме с двумя портфелями.
Потом мы ехали в трамвае, переполненном пенсионерами. Смотрели на удаляющуюся остановку. Считали проезжающие машины. Еле доставали носами до окна, но становились на носочки и выглядывали, как птенчики из гнезда.
Была моя остановка. Вышли. Я красная, как рак, плелась сзади тебя и думала о том, что завтра надо мной будет смеяться весь двор.
Подошли к подъезду. Я не могла поднять глаза. А ты смотрел на меня и чего-то ждал. Потом вдруг сказал:
- А можно я тебя в щёчку поцелую???
Я вспыхнула ещё ярче. Подняла свой удивлённый взгляд и не успела ничего сказать, как ты чмокнул меня прямо в щёчку!!!
Так и осталась стоять перед подъездом. Румяная. Удивлённая. Но почему-то такая счастливая!!! Смотрела, как ты вприпрыжку бежал в сторону парка, за которым был твой дом.
23 сентября 2009
Сидим на уроке. Ты сидишь в другом конце классной комнаты. Опять смотришь на меня. А я то ли не замечаю, то ли не хочу замечать явного. Ты смотришь прямо мне в глаза. И вдруг, сама того не замечая, я ловлю себя на том, что тоже смотрю в твои глаза. Ты улыбаешься. Доволен! Я покраснела и отвела взгляд. Не знаю почему, но я не могу адекватно реагировать на внимание мальчиков…
Я не то, что не красавица… Я обыкновенная школьница. Две тоненькие косички с бантиками. Бледные щёки и нос в веснушках. Только эти мои бледные щёки часто вспыхивают румянцем…
Я шла со школы, еле волоча свой портфель с учебниками. И тут меня догнал ты. Вырвал из моих рук тяжкую ношу. Ничего не сказала. А ты, тоже краснея, промямлил:
- Я провожу тебя домой. Портфель у тебя тяжёлый. Можно?
- Можно… - не смогла придумать другого ответа.
Так мы шли со школы до трамвайной остановки. Там я сделала попытку лишить тебя возможности провожать меня до самого дома.
- Я сейчас сяду на трамвай и очень скоро буду дома. Давай портфель.
- Я тебя провожу до дома! – почти прокричал ты, прижимая мой портфель к груди, как что-то самое дорогое.
Я опять покраснела…
Ты тоже покраснел…
Так мы и стояли на трамвайной остановке. Я – маленькая рыжая девочка с развязанными бантиками на косичках. И ты – худенький мальчик в школьной форме с двумя портфелями.
Потом мы ехали в трамвае, переполненном пенсионерами. Смотрели на удаляющуюся остановку. Считали проезжающие машины. Еле доставали носами до окна, но становились на носочки и выглядывали, как птенчики из гнезда.
Была моя остановка. Вышли. Я красная, как рак, плелась сзади тебя и думала о том, что завтра надо мной будет смеяться весь двор.
Подошли к подъезду. Я не могла поднять глаза. А ты смотрел на меня и чего-то ждал. Потом вдруг сказал:
- А можно я тебя в щёчку поцелую???
Я вспыхнула ещё ярче. Подняла свой удивлённый взгляд и не успела ничего сказать, как ты чмокнул меня прямо в щёчку!!!
Так и осталась стоять перед подъездом. Румяная. Удивлённая. Но почему-то такая счастливая!!! Смотрела, как ты вприпрыжку бежал в сторону парка, за которым был твой дом.
23 сентября 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0947 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0947 seconds