ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бєляєва (1989) /
Проза
Портфель
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Портфель
Я сидела. Читала. А ты, проходя мимо, остановился. Наверное, чтобы поздороваться… А я всё читала. Перебирала чёрные строки взглядом. Ты поздоровался. Я промолчала.
Сидим на уроке. Ты сидишь в другом конце классной комнаты. Опять смотришь на меня. А я то ли не замечаю, то ли не хочу замечать явного. Ты смотришь прямо мне в глаза. И вдруг, сама того не замечая, я ловлю себя на том, что тоже смотрю в твои глаза. Ты улыбаешься. Доволен! Я покраснела и отвела взгляд. Не знаю почему, но я не могу адекватно реагировать на внимание мальчиков…
Я не то, что не красавица… Я обыкновенная школьница. Две тоненькие косички с бантиками. Бледные щёки и нос в веснушках. Только эти мои бледные щёки часто вспыхивают румянцем…
Я шла со школы, еле волоча свой портфель с учебниками. И тут меня догнал ты. Вырвал из моих рук тяжкую ношу. Ничего не сказала. А ты, тоже краснея, промямлил:
- Я провожу тебя домой. Портфель у тебя тяжёлый. Можно?
- Можно… - не смогла придумать другого ответа.
Так мы шли со школы до трамвайной остановки. Там я сделала попытку лишить тебя возможности провожать меня до самого дома.
- Я сейчас сяду на трамвай и очень скоро буду дома. Давай портфель.
- Я тебя провожу до дома! – почти прокричал ты, прижимая мой портфель к груди, как что-то самое дорогое.
Я опять покраснела…
Ты тоже покраснел…
Так мы и стояли на трамвайной остановке. Я – маленькая рыжая девочка с развязанными бантиками на косичках. И ты – худенький мальчик в школьной форме с двумя портфелями.
Потом мы ехали в трамвае, переполненном пенсионерами. Смотрели на удаляющуюся остановку. Считали проезжающие машины. Еле доставали носами до окна, но становились на носочки и выглядывали, как птенчики из гнезда.
Была моя остановка. Вышли. Я красная, как рак, плелась сзади тебя и думала о том, что завтра надо мной будет смеяться весь двор.
Подошли к подъезду. Я не могла поднять глаза. А ты смотрел на меня и чего-то ждал. Потом вдруг сказал:
- А можно я тебя в щёчку поцелую???
Я вспыхнула ещё ярче. Подняла свой удивлённый взгляд и не успела ничего сказать, как ты чмокнул меня прямо в щёчку!!!
Так и осталась стоять перед подъездом. Румяная. Удивлённая. Но почему-то такая счастливая!!! Смотрела, как ты вприпрыжку бежал в сторону парка, за которым был твой дом.
23 сентября 2009
Сидим на уроке. Ты сидишь в другом конце классной комнаты. Опять смотришь на меня. А я то ли не замечаю, то ли не хочу замечать явного. Ты смотришь прямо мне в глаза. И вдруг, сама того не замечая, я ловлю себя на том, что тоже смотрю в твои глаза. Ты улыбаешься. Доволен! Я покраснела и отвела взгляд. Не знаю почему, но я не могу адекватно реагировать на внимание мальчиков…
Я не то, что не красавица… Я обыкновенная школьница. Две тоненькие косички с бантиками. Бледные щёки и нос в веснушках. Только эти мои бледные щёки часто вспыхивают румянцем…
Я шла со школы, еле волоча свой портфель с учебниками. И тут меня догнал ты. Вырвал из моих рук тяжкую ношу. Ничего не сказала. А ты, тоже краснея, промямлил:
- Я провожу тебя домой. Портфель у тебя тяжёлый. Можно?
- Можно… - не смогла придумать другого ответа.
Так мы шли со школы до трамвайной остановки. Там я сделала попытку лишить тебя возможности провожать меня до самого дома.
- Я сейчас сяду на трамвай и очень скоро буду дома. Давай портфель.
- Я тебя провожу до дома! – почти прокричал ты, прижимая мой портфель к груди, как что-то самое дорогое.
Я опять покраснела…
Ты тоже покраснел…
Так мы и стояли на трамвайной остановке. Я – маленькая рыжая девочка с развязанными бантиками на косичках. И ты – худенький мальчик в школьной форме с двумя портфелями.
Потом мы ехали в трамвае, переполненном пенсионерами. Смотрели на удаляющуюся остановку. Считали проезжающие машины. Еле доставали носами до окна, но становились на носочки и выглядывали, как птенчики из гнезда.
Была моя остановка. Вышли. Я красная, как рак, плелась сзади тебя и думала о том, что завтра надо мной будет смеяться весь двор.
Подошли к подъезду. Я не могла поднять глаза. А ты смотрел на меня и чего-то ждал. Потом вдруг сказал:
- А можно я тебя в щёчку поцелую???
Я вспыхнула ещё ярче. Подняла свой удивлённый взгляд и не успела ничего сказать, как ты чмокнул меня прямо в щёчку!!!
Так и осталась стоять перед подъездом. Румяная. Удивлённая. Но почему-то такая счастливая!!! Смотрела, как ты вприпрыжку бежал в сторону парка, за которым был твой дом.
23 сентября 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію