
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
2025.06.17
21:33
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 6 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Золотавий ла
Золотавий ла
2025.06.17
21:28
Порожня сцена і порожній зал,
Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Порожній простір, пристрастей вокзал.
Ряди порожні, як полеглі роти,
Стоять в чеканні неземної ролі.
Усе вже сказано, проспівані пісні,
Немов заховані під снігом сни.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Бєляєва (1989) /
Проза
Портфель
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Портфель
Я сидела. Читала. А ты, проходя мимо, остановился. Наверное, чтобы поздороваться… А я всё читала. Перебирала чёрные строки взглядом. Ты поздоровался. Я промолчала.
Сидим на уроке. Ты сидишь в другом конце классной комнаты. Опять смотришь на меня. А я то ли не замечаю, то ли не хочу замечать явного. Ты смотришь прямо мне в глаза. И вдруг, сама того не замечая, я ловлю себя на том, что тоже смотрю в твои глаза. Ты улыбаешься. Доволен! Я покраснела и отвела взгляд. Не знаю почему, но я не могу адекватно реагировать на внимание мальчиков…
Я не то, что не красавица… Я обыкновенная школьница. Две тоненькие косички с бантиками. Бледные щёки и нос в веснушках. Только эти мои бледные щёки часто вспыхивают румянцем…
Я шла со школы, еле волоча свой портфель с учебниками. И тут меня догнал ты. Вырвал из моих рук тяжкую ношу. Ничего не сказала. А ты, тоже краснея, промямлил:
- Я провожу тебя домой. Портфель у тебя тяжёлый. Можно?
- Можно… - не смогла придумать другого ответа.
Так мы шли со школы до трамвайной остановки. Там я сделала попытку лишить тебя возможности провожать меня до самого дома.
- Я сейчас сяду на трамвай и очень скоро буду дома. Давай портфель.
- Я тебя провожу до дома! – почти прокричал ты, прижимая мой портфель к груди, как что-то самое дорогое.
Я опять покраснела…
Ты тоже покраснел…
Так мы и стояли на трамвайной остановке. Я – маленькая рыжая девочка с развязанными бантиками на косичках. И ты – худенький мальчик в школьной форме с двумя портфелями.
Потом мы ехали в трамвае, переполненном пенсионерами. Смотрели на удаляющуюся остановку. Считали проезжающие машины. Еле доставали носами до окна, но становились на носочки и выглядывали, как птенчики из гнезда.
Была моя остановка. Вышли. Я красная, как рак, плелась сзади тебя и думала о том, что завтра надо мной будет смеяться весь двор.
Подошли к подъезду. Я не могла поднять глаза. А ты смотрел на меня и чего-то ждал. Потом вдруг сказал:
- А можно я тебя в щёчку поцелую???
Я вспыхнула ещё ярче. Подняла свой удивлённый взгляд и не успела ничего сказать, как ты чмокнул меня прямо в щёчку!!!
Так и осталась стоять перед подъездом. Румяная. Удивлённая. Но почему-то такая счастливая!!! Смотрела, как ты вприпрыжку бежал в сторону парка, за которым был твой дом.
23 сентября 2009
Сидим на уроке. Ты сидишь в другом конце классной комнаты. Опять смотришь на меня. А я то ли не замечаю, то ли не хочу замечать явного. Ты смотришь прямо мне в глаза. И вдруг, сама того не замечая, я ловлю себя на том, что тоже смотрю в твои глаза. Ты улыбаешься. Доволен! Я покраснела и отвела взгляд. Не знаю почему, но я не могу адекватно реагировать на внимание мальчиков…
Я не то, что не красавица… Я обыкновенная школьница. Две тоненькие косички с бантиками. Бледные щёки и нос в веснушках. Только эти мои бледные щёки часто вспыхивают румянцем…
Я шла со школы, еле волоча свой портфель с учебниками. И тут меня догнал ты. Вырвал из моих рук тяжкую ношу. Ничего не сказала. А ты, тоже краснея, промямлил:
- Я провожу тебя домой. Портфель у тебя тяжёлый. Можно?
- Можно… - не смогла придумать другого ответа.
Так мы шли со школы до трамвайной остановки. Там я сделала попытку лишить тебя возможности провожать меня до самого дома.
- Я сейчас сяду на трамвай и очень скоро буду дома. Давай портфель.
- Я тебя провожу до дома! – почти прокричал ты, прижимая мой портфель к груди, как что-то самое дорогое.
Я опять покраснела…
Ты тоже покраснел…
Так мы и стояли на трамвайной остановке. Я – маленькая рыжая девочка с развязанными бантиками на косичках. И ты – худенький мальчик в школьной форме с двумя портфелями.
Потом мы ехали в трамвае, переполненном пенсионерами. Смотрели на удаляющуюся остановку. Считали проезжающие машины. Еле доставали носами до окна, но становились на носочки и выглядывали, как птенчики из гнезда.
Была моя остановка. Вышли. Я красная, как рак, плелась сзади тебя и думала о том, что завтра надо мной будет смеяться весь двор.
Подошли к подъезду. Я не могла поднять глаза. А ты смотрел на меня и чего-то ждал. Потом вдруг сказал:
- А можно я тебя в щёчку поцелую???
Я вспыхнула ещё ярче. Подняла свой удивлённый взгляд и не успела ничего сказать, как ты чмокнул меня прямо в щёчку!!!
Так и осталась стоять перед подъездом. Румяная. Удивлённая. Но почему-то такая счастливая!!! Смотрела, как ты вприпрыжку бежал в сторону парка, за которым был твой дом.
23 сентября 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію