ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
2026.02.06
10:58
Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бєляєва (1989) /
Проза
Портфель
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Портфель
Я сидела. Читала. А ты, проходя мимо, остановился. Наверное, чтобы поздороваться… А я всё читала. Перебирала чёрные строки взглядом. Ты поздоровался. Я промолчала.
Сидим на уроке. Ты сидишь в другом конце классной комнаты. Опять смотришь на меня. А я то ли не замечаю, то ли не хочу замечать явного. Ты смотришь прямо мне в глаза. И вдруг, сама того не замечая, я ловлю себя на том, что тоже смотрю в твои глаза. Ты улыбаешься. Доволен! Я покраснела и отвела взгляд. Не знаю почему, но я не могу адекватно реагировать на внимание мальчиков…
Я не то, что не красавица… Я обыкновенная школьница. Две тоненькие косички с бантиками. Бледные щёки и нос в веснушках. Только эти мои бледные щёки часто вспыхивают румянцем…
Я шла со школы, еле волоча свой портфель с учебниками. И тут меня догнал ты. Вырвал из моих рук тяжкую ношу. Ничего не сказала. А ты, тоже краснея, промямлил:
- Я провожу тебя домой. Портфель у тебя тяжёлый. Можно?
- Можно… - не смогла придумать другого ответа.
Так мы шли со школы до трамвайной остановки. Там я сделала попытку лишить тебя возможности провожать меня до самого дома.
- Я сейчас сяду на трамвай и очень скоро буду дома. Давай портфель.
- Я тебя провожу до дома! – почти прокричал ты, прижимая мой портфель к груди, как что-то самое дорогое.
Я опять покраснела…
Ты тоже покраснел…
Так мы и стояли на трамвайной остановке. Я – маленькая рыжая девочка с развязанными бантиками на косичках. И ты – худенький мальчик в школьной форме с двумя портфелями.
Потом мы ехали в трамвае, переполненном пенсионерами. Смотрели на удаляющуюся остановку. Считали проезжающие машины. Еле доставали носами до окна, но становились на носочки и выглядывали, как птенчики из гнезда.
Была моя остановка. Вышли. Я красная, как рак, плелась сзади тебя и думала о том, что завтра надо мной будет смеяться весь двор.
Подошли к подъезду. Я не могла поднять глаза. А ты смотрел на меня и чего-то ждал. Потом вдруг сказал:
- А можно я тебя в щёчку поцелую???
Я вспыхнула ещё ярче. Подняла свой удивлённый взгляд и не успела ничего сказать, как ты чмокнул меня прямо в щёчку!!!
Так и осталась стоять перед подъездом. Румяная. Удивлённая. Но почему-то такая счастливая!!! Смотрела, как ты вприпрыжку бежал в сторону парка, за которым был твой дом.
23 сентября 2009
Сидим на уроке. Ты сидишь в другом конце классной комнаты. Опять смотришь на меня. А я то ли не замечаю, то ли не хочу замечать явного. Ты смотришь прямо мне в глаза. И вдруг, сама того не замечая, я ловлю себя на том, что тоже смотрю в твои глаза. Ты улыбаешься. Доволен! Я покраснела и отвела взгляд. Не знаю почему, но я не могу адекватно реагировать на внимание мальчиков…
Я не то, что не красавица… Я обыкновенная школьница. Две тоненькие косички с бантиками. Бледные щёки и нос в веснушках. Только эти мои бледные щёки часто вспыхивают румянцем…
Я шла со школы, еле волоча свой портфель с учебниками. И тут меня догнал ты. Вырвал из моих рук тяжкую ношу. Ничего не сказала. А ты, тоже краснея, промямлил:
- Я провожу тебя домой. Портфель у тебя тяжёлый. Можно?
- Можно… - не смогла придумать другого ответа.
Так мы шли со школы до трамвайной остановки. Там я сделала попытку лишить тебя возможности провожать меня до самого дома.
- Я сейчас сяду на трамвай и очень скоро буду дома. Давай портфель.
- Я тебя провожу до дома! – почти прокричал ты, прижимая мой портфель к груди, как что-то самое дорогое.
Я опять покраснела…
Ты тоже покраснел…
Так мы и стояли на трамвайной остановке. Я – маленькая рыжая девочка с развязанными бантиками на косичках. И ты – худенький мальчик в школьной форме с двумя портфелями.
Потом мы ехали в трамвае, переполненном пенсионерами. Смотрели на удаляющуюся остановку. Считали проезжающие машины. Еле доставали носами до окна, но становились на носочки и выглядывали, как птенчики из гнезда.
Была моя остановка. Вышли. Я красная, как рак, плелась сзади тебя и думала о том, что завтра надо мной будет смеяться весь двор.
Подошли к подъезду. Я не могла поднять глаза. А ты смотрел на меня и чего-то ждал. Потом вдруг сказал:
- А можно я тебя в щёчку поцелую???
Я вспыхнула ещё ярче. Подняла свой удивлённый взгляд и не успела ничего сказать, как ты чмокнул меня прямо в щёчку!!!
Так и осталась стоять перед подъездом. Румяная. Удивлённая. Но почему-то такая счастливая!!! Смотрела, как ты вприпрыжку бежал в сторону парка, за которым был твой дом.
23 сентября 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1447 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1447 seconds