ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
2026.11.11
06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бєляєва (1989) /
Проза
Портфель
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Портфель
Я сидела. Читала. А ты, проходя мимо, остановился. Наверное, чтобы поздороваться… А я всё читала. Перебирала чёрные строки взглядом. Ты поздоровался. Я промолчала.
Сидим на уроке. Ты сидишь в другом конце классной комнаты. Опять смотришь на меня. А я то ли не замечаю, то ли не хочу замечать явного. Ты смотришь прямо мне в глаза. И вдруг, сама того не замечая, я ловлю себя на том, что тоже смотрю в твои глаза. Ты улыбаешься. Доволен! Я покраснела и отвела взгляд. Не знаю почему, но я не могу адекватно реагировать на внимание мальчиков…
Я не то, что не красавица… Я обыкновенная школьница. Две тоненькие косички с бантиками. Бледные щёки и нос в веснушках. Только эти мои бледные щёки часто вспыхивают румянцем…
Я шла со школы, еле волоча свой портфель с учебниками. И тут меня догнал ты. Вырвал из моих рук тяжкую ношу. Ничего не сказала. А ты, тоже краснея, промямлил:
- Я провожу тебя домой. Портфель у тебя тяжёлый. Можно?
- Можно… - не смогла придумать другого ответа.
Так мы шли со школы до трамвайной остановки. Там я сделала попытку лишить тебя возможности провожать меня до самого дома.
- Я сейчас сяду на трамвай и очень скоро буду дома. Давай портфель.
- Я тебя провожу до дома! – почти прокричал ты, прижимая мой портфель к груди, как что-то самое дорогое.
Я опять покраснела…
Ты тоже покраснел…
Так мы и стояли на трамвайной остановке. Я – маленькая рыжая девочка с развязанными бантиками на косичках. И ты – худенький мальчик в школьной форме с двумя портфелями.
Потом мы ехали в трамвае, переполненном пенсионерами. Смотрели на удаляющуюся остановку. Считали проезжающие машины. Еле доставали носами до окна, но становились на носочки и выглядывали, как птенчики из гнезда.
Была моя остановка. Вышли. Я красная, как рак, плелась сзади тебя и думала о том, что завтра надо мной будет смеяться весь двор.
Подошли к подъезду. Я не могла поднять глаза. А ты смотрел на меня и чего-то ждал. Потом вдруг сказал:
- А можно я тебя в щёчку поцелую???
Я вспыхнула ещё ярче. Подняла свой удивлённый взгляд и не успела ничего сказать, как ты чмокнул меня прямо в щёчку!!!
Так и осталась стоять перед подъездом. Румяная. Удивлённая. Но почему-то такая счастливая!!! Смотрела, как ты вприпрыжку бежал в сторону парка, за которым был твой дом.
23 сентября 2009
Сидим на уроке. Ты сидишь в другом конце классной комнаты. Опять смотришь на меня. А я то ли не замечаю, то ли не хочу замечать явного. Ты смотришь прямо мне в глаза. И вдруг, сама того не замечая, я ловлю себя на том, что тоже смотрю в твои глаза. Ты улыбаешься. Доволен! Я покраснела и отвела взгляд. Не знаю почему, но я не могу адекватно реагировать на внимание мальчиков…
Я не то, что не красавица… Я обыкновенная школьница. Две тоненькие косички с бантиками. Бледные щёки и нос в веснушках. Только эти мои бледные щёки часто вспыхивают румянцем…
Я шла со школы, еле волоча свой портфель с учебниками. И тут меня догнал ты. Вырвал из моих рук тяжкую ношу. Ничего не сказала. А ты, тоже краснея, промямлил:
- Я провожу тебя домой. Портфель у тебя тяжёлый. Можно?
- Можно… - не смогла придумать другого ответа.
Так мы шли со школы до трамвайной остановки. Там я сделала попытку лишить тебя возможности провожать меня до самого дома.
- Я сейчас сяду на трамвай и очень скоро буду дома. Давай портфель.
- Я тебя провожу до дома! – почти прокричал ты, прижимая мой портфель к груди, как что-то самое дорогое.
Я опять покраснела…
Ты тоже покраснел…
Так мы и стояли на трамвайной остановке. Я – маленькая рыжая девочка с развязанными бантиками на косичках. И ты – худенький мальчик в школьной форме с двумя портфелями.
Потом мы ехали в трамвае, переполненном пенсионерами. Смотрели на удаляющуюся остановку. Считали проезжающие машины. Еле доставали носами до окна, но становились на носочки и выглядывали, как птенчики из гнезда.
Была моя остановка. Вышли. Я красная, как рак, плелась сзади тебя и думала о том, что завтра надо мной будет смеяться весь двор.
Подошли к подъезду. Я не могла поднять глаза. А ты смотрел на меня и чего-то ждал. Потом вдруг сказал:
- А можно я тебя в щёчку поцелую???
Я вспыхнула ещё ярче. Подняла свой удивлённый взгляд и не успела ничего сказать, как ты чмокнул меня прямо в щёчку!!!
Так и осталась стоять перед подъездом. Румяная. Удивлённая. Но почему-то такая счастливая!!! Смотрела, как ты вприпрыжку бежал в сторону парка, за которым был твой дом.
23 сентября 2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0856 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0856 seconds