
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.21
05:06
Хлопчик має хом’яка, –
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
І без відпочинку
Всюди носить на руках
Чарівну тваринку.
З хом’яком і спить, і їсть,
І уроки учить, –
Ні подій нема, ні місць,
Що близьких розлучать.
2025.06.20
21:58
Мовчання, як вулкан.
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
Мовчання, як гора,
яка здатна народити
невідомо що:
красеня чи потвору,
але в будь-якому разі
щось грандіозне.
Мовчання, як плід,
2025.06.20
15:51
Начебто дві голови у тебе
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
І два люстерка у руці
Проповідники з цегли із хрестами золотими
І твій ніс задрібний у краю цім
У голові твоїй місто
У твоїй кімнаті в’язниця
Натомість рота слонячий хобот
Пияцтво
2025.06.20
15:22
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Панно Фа
Панно Фа
2025.06.20
14:58
Якщо порівнювати між собою такі явища, як політику, релігію і проституцію, відверто оцінюючи їх із точки зору людської моралі, то доведеться визнати, що остання із цієї тріади для суспільства – уже найменше зло.
2025.06.20
07:48
Вигулюючи песика на лузі,
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
Побачилась картинка отака:
Стоїть рогата із великим пузом
І вим’я так набралось молока,
Що я дійки відтягую руками,
Дійничку наповняючи ущерть,
Як тричі за добу робила мама,
Допоки я маленький був іще.
2025.06.19
21:35
Снігова маса розтає,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
як магма часу.
Усе робиться хиским,
непевним у пухкому снігу.
Снігова маса проникає
у черевики, як сутності,
які ми не помічали,
як невидимі смисли,
2025.06.19
20:51
На вулиці спекотно, навіть парко,
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
Здавалось, сонце ладне спопелить.
Дідусь з онуком прогулялись парком,
На лавці сіли трохи відпочить.
Дерева прохолоду їм давали.
Пташки співали радісні пісні.
Отож, вони сиділи, спочивали.
Кущі позаду виросли тісні
2025.06.19
12:21
Літо видихає спеку,
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
і не тільки сонце розпеклось,
нечестивці пруть ракети,
скручена у мізках, мабуть, трость.
В них давно згоріла совість.
КАБи і шахеди дістають.
Падають безсилі сови,
в попелищі гине мирний люд.
2025.06.19
09:59
Голосистою напрочуд
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
Зрана горлиця та є,
Що в гайку щодня туркоче
Й довше спати не дає.
А батьки казали сину:
Їдь скоріше у село
І там гарно відпочиниш,
Нашим бідам всім на зло.
2025.06.18
22:44
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Рожеві метел
Рожеві метел
2025.06.18
21:33
Уламки любові, уламки світів,
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
Які народились, щоб швидко померти.
Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
Де вже не існує народжень і смерті.
Уламки любові ніяк не збереш,
Вони розлетілися в простір печальний.
У дикому реготі буйних пожеж
2025.06.18
19:14
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2025.06.18
14:52
У цьому архіві знаходиться коментарі співробітників sub-порталу "Пиріжкарня Асорті", які були видалені одним з активних користувачів поетичного порталу "Поетичні майстерні" разом з його римованими текстами.
Коментарі свого часу сподобались, як сві
2025.06.18
05:43
Зозуляста наша квочка
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
Цілоденно радо квокче
Біля виводка курчат.
Доглядає за малими, –
Чи усі перед очима
В неї жалісно пищать?
Будь-коли, немов матусю,
Квочку бачимо у русі
2025.06.17
22:00
Скривлений геть лагідний Клек
Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Їстиме скромний пай
Ліжко чекає барви згасають
У вже не вогких очах
Оголена муза що все куштує
Табаку на кущі
Кепа визує натопче люльку
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
2025.04.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Буркун (1980) /
Вірші
Арафат
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Арафат
Схиляю голову, жалоба груди рве!
Яка тяжка, невимовна утрата:
В піски упало небо голубе
Зорею, вкривши тіло Арафата.
Шиплять вітри у цю останню мить,
Ридає на колінах Палестина.
Сльозою спробуй душу оживить,
Якщо ти називаєшся людина.
Як близько ─ і далеко водночас
У місячному блиску сяють лиця.
Народе, скільки ж болю та образ
Зазнала твоя зранена орлиця.
По всій землі стяги палахкотять!
Віки ─ ніщо порівняно з живими.
Пройти шляхи, як Ясір Арафат, ─
Найвища честь для сина Палестини
Ι
О, молодість! У вирі боротьби
Ти шаленіла переможним співом
І, вирвавшись з холодної імли,
Мов небеса задимлені, прозріла.
Ти вистраждала терени доріг,
Довірившись підступному іуді.
Крилатий ангел, що життя беріг,
Не шкодував для тебе юні груди.
О, молодість! Немеркнучі вогні,
З граніту впавши, душі підіймали,
Кували крицю віри у борні,
Героями нетлінними ставали.
Священної надії не зреклись,
Зорять в очах відвагою і нині.
На смертнім ложі друзів поклялись
Життя своє віддати Палестині.
ΙΙ
Рамалла у колючому дроті,
Скрізь руїни, угар пожеж…
Мабуть, вилізли б очі Європі,
І Америці – теж.
Де не глянеш – на вежах євреї:
В цьому світі панує Ізраїль.
Нове гетто снують фарисеї,
Ожививши фашистську мораль.
Та свобода ─ омріяне слово,
На устах поцілунком цвіте,
Ворогів Палестини коле,
За собою у бій веде.
Якщо ти ─ патріот свого краю,
Ще й боротися маєш хист,
У народі ─ ім'я прославляють,
А євреї цькують ─ терорист!
Подивімось навкруг і побачимо,
Хто ж насправді ота ,, вісь зла “.
Ізраїль ─ це лиш маска нації
Яка гнобить планету Земля . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розтерзали кати країну,
Розбомбили села й міста,
Розіп'яли живцем Палестину,
Як колись на Голгофі Христа.
Ця зараза страшніша від атома ─
Не кажу я про СНІД і чуму.
Палестина, смертями засватана,
Проводжає синів на війну.
Ви даруйте коханим фіалки ─
Сині, сині, як плеса озер.
Ті, хто мужньо палили танки,
У полоні граніту тепер.
А над ними яряться зорі,
Місяць мідь вилива в Йордан.
Оніміли молитви й долоні,
Захищаючи душу від ран.
А над ними клекочуть гармати,
І рида карооке дівча.
Похилившись, червоні маки
Пломеніють, немов свіча.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Є на світі удачі й печалі,
Все життя наше ─ з світла і тьми.
Ті, хто довго терпіли й мовчали,
З Арафатом ставали людьми.
Та дорога ще й досі у тернах,
Від угарищ пожеж ─ пітьма.
Арафата душа не вмерла,
А по-новому ожила!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Як хочеться, щоб це був тільки сон,
Щоб кожен жив у злагоді й добрі,
Щоб совість й серце бились в унісон,
І врешті решт земля сказала: ні!
Ні, війнам!
Ні, тортурам!
Ні, тиранам!
Ні, кривдам!
Ні, стражданням!
Ні, кайданам!
Нехай загляне у кімнату брат,
Нехай залишить кулі й автомат,
Нехай згадає, як колись давно
Ішли разом дивитися кіно.
Нехай серця наповнюють пісні,
Нехай дощі всміхаються рясні,
Нехай із вирію вертаються птахи,
І благодать квітує навкруги.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
О, якби насправді це було ─
Тоді б і в грудях, мабуть, не пекло,
А так ─ кипить, болить моя душа,
Рятуючись лиш правдою вірша!
А губи шепчуть: сонце де ти, де ? . .
Дивлюсь ─ пітьма втіка, а день іде!
2006р.
Яка тяжка, невимовна утрата:
В піски упало небо голубе
Зорею, вкривши тіло Арафата.
Шиплять вітри у цю останню мить,
Ридає на колінах Палестина.
Сльозою спробуй душу оживить,
Якщо ти називаєшся людина.
Як близько ─ і далеко водночас
У місячному блиску сяють лиця.
Народе, скільки ж болю та образ
Зазнала твоя зранена орлиця.
По всій землі стяги палахкотять!
Віки ─ ніщо порівняно з живими.
Пройти шляхи, як Ясір Арафат, ─
Найвища честь для сина Палестини
Ι
О, молодість! У вирі боротьби
Ти шаленіла переможним співом
І, вирвавшись з холодної імли,
Мов небеса задимлені, прозріла.
Ти вистраждала терени доріг,
Довірившись підступному іуді.
Крилатий ангел, що життя беріг,
Не шкодував для тебе юні груди.
О, молодість! Немеркнучі вогні,
З граніту впавши, душі підіймали,
Кували крицю віри у борні,
Героями нетлінними ставали.
Священної надії не зреклись,
Зорять в очах відвагою і нині.
На смертнім ложі друзів поклялись
Життя своє віддати Палестині.
ΙΙ
Рамалла у колючому дроті,
Скрізь руїни, угар пожеж…
Мабуть, вилізли б очі Європі,
І Америці – теж.
Де не глянеш – на вежах євреї:
В цьому світі панує Ізраїль.
Нове гетто снують фарисеї,
Ожививши фашистську мораль.
Та свобода ─ омріяне слово,
На устах поцілунком цвіте,
Ворогів Палестини коле,
За собою у бій веде.
Якщо ти ─ патріот свого краю,
Ще й боротися маєш хист,
У народі ─ ім'я прославляють,
А євреї цькують ─ терорист!
Подивімось навкруг і побачимо,
Хто ж насправді ота ,, вісь зла “.
Ізраїль ─ це лиш маска нації
Яка гнобить планету Земля . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розтерзали кати країну,
Розбомбили села й міста,
Розіп'яли живцем Палестину,
Як колись на Голгофі Христа.
Ця зараза страшніша від атома ─
Не кажу я про СНІД і чуму.
Палестина, смертями засватана,
Проводжає синів на війну.
Ви даруйте коханим фіалки ─
Сині, сині, як плеса озер.
Ті, хто мужньо палили танки,
У полоні граніту тепер.
А над ними яряться зорі,
Місяць мідь вилива в Йордан.
Оніміли молитви й долоні,
Захищаючи душу від ран.
А над ними клекочуть гармати,
І рида карооке дівча.
Похилившись, червоні маки
Пломеніють, немов свіча.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Є на світі удачі й печалі,
Все життя наше ─ з світла і тьми.
Ті, хто довго терпіли й мовчали,
З Арафатом ставали людьми.
Та дорога ще й досі у тернах,
Від угарищ пожеж ─ пітьма.
Арафата душа не вмерла,
А по-новому ожила!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Як хочеться, щоб це був тільки сон,
Щоб кожен жив у злагоді й добрі,
Щоб совість й серце бились в унісон,
І врешті решт земля сказала: ні!
Ні, війнам!
Ні, тортурам!
Ні, тиранам!
Ні, кривдам!
Ні, стражданням!
Ні, кайданам!
Нехай загляне у кімнату брат,
Нехай залишить кулі й автомат,
Нехай згадає, як колись давно
Ішли разом дивитися кіно.
Нехай серця наповнюють пісні,
Нехай дощі всміхаються рясні,
Нехай із вирію вертаються птахи,
І благодать квітує навкруги.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
О, якби насправді це було ─
Тоді б і в грудях, мабуть, не пекло,
А так ─ кипить, болить моя душа,
Рятуючись лиш правдою вірша!
А губи шепчуть: сонце де ти, де ? . .
Дивлюсь ─ пітьма втіка, а день іде!
2006р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію