Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Буркун (1980) /
Вірші
Арафат
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Арафат
Схиляю голову, жалоба груди рве!
Яка тяжка, невимовна утрата:
В піски упало небо голубе
Зорею, вкривши тіло Арафата.
Шиплять вітри у цю останню мить,
Ридає на колінах Палестина.
Сльозою спробуй душу оживить,
Якщо ти називаєшся людина.
Як близько ─ і далеко водночас
У місячному блиску сяють лиця.
Народе, скільки ж болю та образ
Зазнала твоя зранена орлиця.
По всій землі стяги палахкотять!
Віки ─ ніщо порівняно з живими.
Пройти шляхи, як Ясір Арафат, ─
Найвища честь для сина Палестини
Ι
О, молодість! У вирі боротьби
Ти шаленіла переможним співом
І, вирвавшись з холодної імли,
Мов небеса задимлені, прозріла.
Ти вистраждала терени доріг,
Довірившись підступному іуді.
Крилатий ангел, що життя беріг,
Не шкодував для тебе юні груди.
О, молодість! Немеркнучі вогні,
З граніту впавши, душі підіймали,
Кували крицю віри у борні,
Героями нетлінними ставали.
Священної надії не зреклись,
Зорять в очах відвагою і нині.
На смертнім ложі друзів поклялись
Життя своє віддати Палестині.
ΙΙ
Рамалла у колючому дроті,
Скрізь руїни, угар пожеж…
Мабуть, вилізли б очі Європі,
І Америці – теж.
Де не глянеш – на вежах євреї:
В цьому світі панує Ізраїль.
Нове гетто снують фарисеї,
Ожививши фашистську мораль.
Та свобода ─ омріяне слово,
На устах поцілунком цвіте,
Ворогів Палестини коле,
За собою у бій веде.
Якщо ти ─ патріот свого краю,
Ще й боротися маєш хист,
У народі ─ ім'я прославляють,
А євреї цькують ─ терорист!
Подивімось навкруг і побачимо,
Хто ж насправді ота ,, вісь зла “.
Ізраїль ─ це лиш маска нації
Яка гнобить планету Земля . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розтерзали кати країну,
Розбомбили села й міста,
Розіп'яли живцем Палестину,
Як колись на Голгофі Христа.
Ця зараза страшніша від атома ─
Не кажу я про СНІД і чуму.
Палестина, смертями засватана,
Проводжає синів на війну.
Ви даруйте коханим фіалки ─
Сині, сині, як плеса озер.
Ті, хто мужньо палили танки,
У полоні граніту тепер.
А над ними яряться зорі,
Місяць мідь вилива в Йордан.
Оніміли молитви й долоні,
Захищаючи душу від ран.
А над ними клекочуть гармати,
І рида карооке дівча.
Похилившись, червоні маки
Пломеніють, немов свіча.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Є на світі удачі й печалі,
Все життя наше ─ з світла і тьми.
Ті, хто довго терпіли й мовчали,
З Арафатом ставали людьми.
Та дорога ще й досі у тернах,
Від угарищ пожеж ─ пітьма.
Арафата душа не вмерла,
А по-новому ожила!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Як хочеться, щоб це був тільки сон,
Щоб кожен жив у злагоді й добрі,
Щоб совість й серце бились в унісон,
І врешті решт земля сказала: ні!
Ні, війнам!
Ні, тортурам!
Ні, тиранам!
Ні, кривдам!
Ні, стражданням!
Ні, кайданам!
Нехай загляне у кімнату брат,
Нехай залишить кулі й автомат,
Нехай згадає, як колись давно
Ішли разом дивитися кіно.
Нехай серця наповнюють пісні,
Нехай дощі всміхаються рясні,
Нехай із вирію вертаються птахи,
І благодать квітує навкруги.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
О, якби насправді це було ─
Тоді б і в грудях, мабуть, не пекло,
А так ─ кипить, болить моя душа,
Рятуючись лиш правдою вірша!
А губи шепчуть: сонце де ти, де ? . .
Дивлюсь ─ пітьма втіка, а день іде!
2006р.
Яка тяжка, невимовна утрата:
В піски упало небо голубе
Зорею, вкривши тіло Арафата.
Шиплять вітри у цю останню мить,
Ридає на колінах Палестина.
Сльозою спробуй душу оживить,
Якщо ти називаєшся людина.
Як близько ─ і далеко водночас
У місячному блиску сяють лиця.
Народе, скільки ж болю та образ
Зазнала твоя зранена орлиця.
По всій землі стяги палахкотять!
Віки ─ ніщо порівняно з живими.
Пройти шляхи, як Ясір Арафат, ─
Найвища честь для сина Палестини
Ι
О, молодість! У вирі боротьби
Ти шаленіла переможним співом
І, вирвавшись з холодної імли,
Мов небеса задимлені, прозріла.
Ти вистраждала терени доріг,
Довірившись підступному іуді.
Крилатий ангел, що життя беріг,
Не шкодував для тебе юні груди.
О, молодість! Немеркнучі вогні,
З граніту впавши, душі підіймали,
Кували крицю віри у борні,
Героями нетлінними ставали.
Священної надії не зреклись,
Зорять в очах відвагою і нині.
На смертнім ложі друзів поклялись
Життя своє віддати Палестині.
ΙΙ
Рамалла у колючому дроті,
Скрізь руїни, угар пожеж…
Мабуть, вилізли б очі Європі,
І Америці – теж.
Де не глянеш – на вежах євреї:
В цьому світі панує Ізраїль.
Нове гетто снують фарисеї,
Ожививши фашистську мораль.
Та свобода ─ омріяне слово,
На устах поцілунком цвіте,
Ворогів Палестини коле,
За собою у бій веде.
Якщо ти ─ патріот свого краю,
Ще й боротися маєш хист,
У народі ─ ім'я прославляють,
А євреї цькують ─ терорист!
Подивімось навкруг і побачимо,
Хто ж насправді ота ,, вісь зла “.
Ізраїль ─ це лиш маска нації
Яка гнобить планету Земля . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Розтерзали кати країну,
Розбомбили села й міста,
Розіп'яли живцем Палестину,
Як колись на Голгофі Христа.
Ця зараза страшніша від атома ─
Не кажу я про СНІД і чуму.
Палестина, смертями засватана,
Проводжає синів на війну.
Ви даруйте коханим фіалки ─
Сині, сині, як плеса озер.
Ті, хто мужньо палили танки,
У полоні граніту тепер.
А над ними яряться зорі,
Місяць мідь вилива в Йордан.
Оніміли молитви й долоні,
Захищаючи душу від ран.
А над ними клекочуть гармати,
І рида карооке дівча.
Похилившись, червоні маки
Пломеніють, немов свіча.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Є на світі удачі й печалі,
Все життя наше ─ з світла і тьми.
Ті, хто довго терпіли й мовчали,
З Арафатом ставали людьми.
Та дорога ще й досі у тернах,
Від угарищ пожеж ─ пітьма.
Арафата душа не вмерла,
А по-новому ожила!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Як хочеться, щоб це був тільки сон,
Щоб кожен жив у злагоді й добрі,
Щоб совість й серце бились в унісон,
І врешті решт земля сказала: ні!
Ні, війнам!
Ні, тортурам!
Ні, тиранам!
Ні, кривдам!
Ні, стражданням!
Ні, кайданам!
Нехай загляне у кімнату брат,
Нехай залишить кулі й автомат,
Нехай згадає, як колись давно
Ішли разом дивитися кіно.
Нехай серця наповнюють пісні,
Нехай дощі всміхаються рясні,
Нехай із вирію вертаються птахи,
І благодать квітує навкруги.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
О, якби насправді це було ─
Тоді б і в грудях, мабуть, не пекло,
А так ─ кипить, болить моя душа,
Рятуючись лиш правдою вірша!
А губи шепчуть: сонце де ти, де ? . .
Дивлюсь ─ пітьма втіка, а день іде!
2006р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
