Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бєляєва (1989) /
Проза
Осінньому листю...
Згорала… Як вперше в житті, я згорала від твого дотику. Не могла промовити жодного слова тобі… А ми висіли на одному дереві на сусідніх гілках. Ти – багряний листочок. Я – жовтий із зеленими прожилками.
Мені здавалося, що всі навколишні листочки не були такими яскравими, як ти. Не були в них такі обпалені краї. А чим то ти їх так обпалив? Коханням? Життям? Що нанесло на них такі шрами?
А ще ти так по-особливому тремтиш… То так швидко трусишся, ніби маєш уже зірватися і поринути у шаленому вальсі до землі. То різко здригаєшся в якийсь момент, ніби в останній конвульсії. Тоді мені хочеться також востаннє здригнутися так разом із тобою, востаннє сколихнути це тривожне повітря, а потім із тобою навіки примерзнути до цієї голої гілки.
Чому ж мені так невсеодно, що ти є, що ти замираєш від кожного подиху вітру? Чому так? Я несміливо розгойдуюся на гілці, аби хоча б однією клітиночкою до тебе доторкнутися…
Неможливо так відчувати когось, кого так мало знаєш, кого тільки побачив… Але ж я тебе відчуваю!!! Значить – може так бути!!! Не наснилося ж мені це все.
Ти тріпотів на сусідній гілці. Тихо собі тріпотів і, здавалося, щось шепотів. Я не розчула. Ти повторив іще раз. А потім – знову.
«Шшшш… не бешшшшшшкетуй… не нишшшшшшч усе те, шшшшшшчо я будував ішшшшче з маленької брунечки… не нишшшшшшч… воно шшшшшче хоче жити!!!»
«Шшшчо ти хотів розказати???»
«Я тебе відчуваю. Дуже відчуваю. Твій шшшшшшелест… Він мене заколишшшшує… Я не можу існувати без нього. Не замовкай ніколи…»
«Тож чи можливо таке??? Чи можливо, шшшшшшшшшчоб так відчували одне одного… То ж нереально!»
«Реально… Може все бути, на шшшшшшчо тільки здатна твоя фантазія!!!»
Я вже була зраділа… Але десь невідомо звідки зірвався свіжий подих вітру, який раптово зірвав тебе з гілочки і поніс так швидко кудись далеко… І знову я залишилась сама… Без тебе. Без твоєї підтримки. Без твоєї присутності. А я чекати залишилась на свій вітерець, який ось так само прилетить за мною, підхопить мене і також закружляє дивними вальсовими рухами у невідому далечінь. Можливо, до тебе. А, можливо, кудись далеко-далеко… Сама поки що не знаю куди…
01-02.11.2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Осінньому листю...
Згорала… Як вперше в житті, я згорала від твого дотику. Не могла промовити жодного слова тобі… А ми висіли на одному дереві на сусідніх гілках. Ти – багряний листочок. Я – жовтий із зеленими прожилками.
Мені здавалося, що всі навколишні листочки не були такими яскравими, як ти. Не були в них такі обпалені краї. А чим то ти їх так обпалив? Коханням? Життям? Що нанесло на них такі шрами?
А ще ти так по-особливому тремтиш… То так швидко трусишся, ніби маєш уже зірватися і поринути у шаленому вальсі до землі. То різко здригаєшся в якийсь момент, ніби в останній конвульсії. Тоді мені хочеться також востаннє здригнутися так разом із тобою, востаннє сколихнути це тривожне повітря, а потім із тобою навіки примерзнути до цієї голої гілки.
Чому ж мені так невсеодно, що ти є, що ти замираєш від кожного подиху вітру? Чому так? Я несміливо розгойдуюся на гілці, аби хоча б однією клітиночкою до тебе доторкнутися…
Неможливо так відчувати когось, кого так мало знаєш, кого тільки побачив… Але ж я тебе відчуваю!!! Значить – може так бути!!! Не наснилося ж мені це все.
Ти тріпотів на сусідній гілці. Тихо собі тріпотів і, здавалося, щось шепотів. Я не розчула. Ти повторив іще раз. А потім – знову.
«Шшшш… не бешшшшшшкетуй… не нишшшшшшч усе те, шшшшшшчо я будував ішшшшче з маленької брунечки… не нишшшшшшч… воно шшшшшче хоче жити!!!»
«Шшшчо ти хотів розказати???»
«Я тебе відчуваю. Дуже відчуваю. Твій шшшшшшелест… Він мене заколишшшшує… Я не можу існувати без нього. Не замовкай ніколи…»
«Тож чи можливо таке??? Чи можливо, шшшшшшшшшчоб так відчували одне одного… То ж нереально!»
«Реально… Може все бути, на шшшшшшчо тільки здатна твоя фантазія!!!»
Я вже була зраділа… Але десь невідомо звідки зірвався свіжий подих вітру, який раптово зірвав тебе з гілочки і поніс так швидко кудись далеко… І знову я залишилась сама… Без тебе. Без твоєї підтримки. Без твоєї присутності. А я чекати залишилась на свій вітерець, який ось так само прилетить за мною, підхопить мене і також закружляє дивними вальсовими рухами у невідому далечінь. Можливо, до тебе. А, можливо, кудись далеко-далеко… Сама поки що не знаю куди…
01-02.11.2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
