Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що і так десь замешкала,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикр
Неминуча зима, що і так десь замешкала,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикр
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валерій Голуб /
Вірші
/
поезія
Наша хата не скраю! ( Диптих)
«Од отця Орія походите, і він в лиху годину знов народжується серед вас…» Велесова книга.
1
Вони штовхали геть драбини куті,
Трощили люто палями щаблі,
А ті все дерлись. Лізли, щоб наткнутись
На гострі окривавлені щаблі.
Три тижні не стихала люта січа,
Відтоді, як Батий привів орду.
Повсюди гук чужинського наріччя,
Верблюди, скрип возів і кінський дух.
Ворота Лядські впали під тараном,
І ринула орда в тісний провал.
Бенкетував Батий! Але зарано:
За ніч узвЕли поруч новий вал.
І знов клекоче бій несамовито!
Та враз хитнувсь, розкинув руки вшир –
Немов силкуючись нукерів зупинити –
І впав на мур останній богатир.
Вогонь і меч вершили дику тризну.
Палали хати, корчились тіла.
І був солодкуватим дим Вітчизни,
І чорна мла на Київ налягла.
Понурий ряд рабів світловолосих,
Дівоче голосіння, хтивий сміх.
І волокли живий товар за коси,
На площі впевнившись в незайманості їх.
А навкруги димілася руїна,
І Десятинні впали куполи.
Підпливши кров’ю, мати-Україна
Своїх дітей тулила до поли.
Захрипли дзвони з горя і розпуки.
Розтерзаний, чорнів іконостас.
Сліпий чернець підняв до неба руки –
О, Господи, за що караєш нас?
Устами Первозваного Андрія
Прорік ти славу, що не відлуна
Й на цих горбах засяє наша мрія ...
Та де ж та ласка Божа? Де вона?
І вдарив грім. Сяйнула блискавиця.
Святий Андрій постав перед старим.
- Не богохульствуй! – І підняв десницю –
Не всі боролись із врагом лихим.
Он, княжі раті відійшли за обрій.
Не помогли. Та мудрий Божий глас.
Ваш праотець, засновник роду, Орій
В смутні часи родИться знов між вас...
2
Я знаю стільки, скільки пам’ятаю.
Сочиться час через піски віків.
І те одвічне „Моя хата скраю”
В кривавих ранах вражих канчуків.
Душа Вкраїни знов кричить від болю
У сутінках неправедних і злих.
Вори в законі вершать наші долі.
Для них ми тільки бидло і козли.
Їм легко правиться в байдужості совковій,
В пітьмі чужих думок, чужих речей.
Та народившись в пелені Дніпровій,
Народ зірвав пов’язку із очей.
Вперед, на площі! Світло оживляє!
Відчули ми, що Бог присутній в нас.
Із нами Правда, що усе здолає!
Прабатьку Орію. Вставай. Прийшов твій час.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наша хата не скраю! ( Диптих)
«Од отця Орія походите, і він в лиху годину знов народжується серед вас…» Велесова книга.
1
Вони штовхали геть драбини куті,
Трощили люто палями щаблі,
А ті все дерлись. Лізли, щоб наткнутись
На гострі окривавлені щаблі.
Три тижні не стихала люта січа,
Відтоді, як Батий привів орду.
Повсюди гук чужинського наріччя,
Верблюди, скрип возів і кінський дух.
Ворота Лядські впали під тараном,
І ринула орда в тісний провал.
Бенкетував Батий! Але зарано:
За ніч узвЕли поруч новий вал.
І знов клекоче бій несамовито!
Та враз хитнувсь, розкинув руки вшир –
Немов силкуючись нукерів зупинити –
І впав на мур останній богатир.
Вогонь і меч вершили дику тризну.
Палали хати, корчились тіла.
І був солодкуватим дим Вітчизни,
І чорна мла на Київ налягла.
Понурий ряд рабів світловолосих,
Дівоче голосіння, хтивий сміх.
І волокли живий товар за коси,
На площі впевнившись в незайманості їх.
А навкруги димілася руїна,
І Десятинні впали куполи.
Підпливши кров’ю, мати-Україна
Своїх дітей тулила до поли.
Захрипли дзвони з горя і розпуки.
Розтерзаний, чорнів іконостас.
Сліпий чернець підняв до неба руки –
О, Господи, за що караєш нас?
Устами Первозваного Андрія
Прорік ти славу, що не відлуна
Й на цих горбах засяє наша мрія ...
Та де ж та ласка Божа? Де вона?
І вдарив грім. Сяйнула блискавиця.
Святий Андрій постав перед старим.
- Не богохульствуй! – І підняв десницю –
Не всі боролись із врагом лихим.
Он, княжі раті відійшли за обрій.
Не помогли. Та мудрий Божий глас.
Ваш праотець, засновник роду, Орій
В смутні часи родИться знов між вас...
2
Я знаю стільки, скільки пам’ятаю.
Сочиться час через піски віків.
І те одвічне „Моя хата скраю”
В кривавих ранах вражих канчуків.
Душа Вкраїни знов кричить від болю
У сутінках неправедних і злих.
Вори в законі вершать наші долі.
Для них ми тільки бидло і козли.
Їм легко правиться в байдужості совковій,
В пітьмі чужих думок, чужих речей.
Та народившись в пелені Дніпровій,
Народ зірвав пов’язку із очей.
Вперед, на площі! Світло оживляє!
Відчули ми, що Бог присутній в нас.
Із нами Правда, що усе здолає!
Прабатьку Орію. Вставай. Прийшов твій час.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
