ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Валерій Голуб / Вірші / поезія

 Наша хата не скраю! ( Диптих)


«Од отця Орія походите, і він в лиху годину знов народжується серед вас…» Велесова книга.


1
Вони штовхали геть драбини куті,
Трощили люто палями щаблі,
А ті все дерлись. Лізли, щоб наткнутись
На гострі окривавлені щаблі.

Три тижні не стихала люта січа,
Відтоді, як Батий привів орду.
Повсюди гук чужинського наріччя,
Верблюди, скрип возів і кінський дух.

Ворота Лядські впали під тараном,
І ринула орда в тісний провал.
Бенкетував Батий! Але зарано:
За ніч узвЕли поруч новий вал.

І знов клекоче бій несамовито!
Та враз хитнувсь, розкинув руки вшир –
Немов силкуючись нукерів зупинити –
І впав на мур останній богатир.

Вогонь і меч вершили дику тризну.
Палали хати, корчились тіла.
І був солодкуватим дим Вітчизни,
І чорна мла на Київ налягла.

Понурий ряд рабів світловолосих,
Дівоче голосіння, хтивий сміх.
І волокли живий товар за коси,
На площі впевнившись в незайманості їх.

А навкруги димілася руїна,
І Десятинні впали куполи.
Підпливши кров’ю, мати-Україна
Своїх дітей тулила до поли.

Захрипли дзвони з горя і розпуки.
Розтерзаний, чорнів іконостас.
Сліпий чернець підняв до неба руки –
О, Господи, за що караєш нас?

Устами Первозваного Андрія
Прорік ти славу, що не відлуна
Й на цих горбах засяє наша мрія ...
Та де ж та ласка Божа? Де вона?

І вдарив грім. Сяйнула блискавиця.
Святий Андрій постав перед старим.
- Не богохульствуй! – І підняв десницю –
Не всі боролись із врагом лихим.

Он, княжі раті відійшли за обрій.
Не помогли. Та мудрий Божий глас.
Ваш праотець, засновник роду, Орій
В смутні часи родИться знов між вас...


2
Я знаю стільки, скільки пам’ятаю.
Сочиться час через піски віків.
І те одвічне „Моя хата скраю”
В кривавих ранах вражих канчуків.

Душа Вкраїни знов кричить від болю
У сутінках неправедних і злих.
Вори в законі вершать наші долі.
Для них ми тільки бидло і козли.

Їм легко правиться в байдужості совковій,
В пітьмі чужих думок, чужих речей.
Та народившись в пелені Дніпровій,
Народ зірвав пов’язку із очей.

Вперед, на площі! Світло оживляє!
Відчули ми, що Бог присутній в нас.
Із нами Правда, що усе здолає!
Прабатьку Орію. Вставай. Прийшов твій час.






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-12-25 15:13:58
Переглядів сторінки твору 4816
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 4.651 / 5.5  (4.782 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.518 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.710
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Конкурс «Поетичні Майстерні - ІІ півріччя 2009»
Духовна поезія
Людина і тоталітаризм
Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2019.03.26 19:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2009-12-26 02:25:06 ]
Воно то наче й так, Валерію, та все ж площі занадто зручні для того, щоб по ним овець у потрібному напрямку ганяти, та вовну стригти. То ж чи місце там Орію?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Голуб (Л.П./Л.П.) [ 2009-12-26 13:44:47 ]
Правильно. Але ще зручніше для декого, коли вівці жують собі тупо у стійлі і нікуди не рипаються.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2009-12-26 14:24:23 ]
Вівці у стійлі? Нє, то вже велика рогата худоба, бидло тобто, вибачте на грубому слові.:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2009-12-30 19:04:01 ]
Валера, оце вже серйозно. Друга частина трошки гірша через збитість фраз (хоча вони вірні і щирі, безперечно). А перша частина просто бездоганна, і з поетичної точки зору в тому числі. А поглянь-но, якщо не ліньки, на мою останню правку "Тунгуського метеорита". Я його під Новий рік прилаштував. До того ж він короткий, а це ще один аргумент, щоб його прочитать.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-01-02 15:30:25 ]
Шановний пане Валерію, дуже добре, що у серці вашому це все палає і ви таким (віршованим) чином, намагаєтесь робити те, що повинні.
Та є в мене декілька запитань, і я був би вам вдячний за вашу відповідь.

1) Чому цю композицію ви направили до рубрики "Людина і тоталітаризм"? :)

Далі вже щодо ідеології самого твору:
1) Навіщо і кому була необхідна оборона Києва від Батия, що не збирався ні грабувати, ні залишати свій гарнізон у Києві? ( У той час, як інші - багаті міста Володимирського князівства - Ярославль, Ростов, Углич, Тверь і інші вступили в перемовини із монголами і не були нищеними...)
2) Чи був Київ на той час "столицею" цілісної держави?
3) Скільки саме було війська під проводом Батия під Києвом, назвіть, будь-ласка, орієнтовну цифру.
4) Також, будь ласка, назвіть орієнтовну кількість мешканців міста Києва на той час.
5) Чи поновився Київ після нищення його військами московського князя Андрія Боголюбського 1169 року і в 1203 році чернігівцями, взяття у 1212 Мстиславом Смоленським? І чому далі Київ, як якесь село, переходив із рук у руки безеперервно, останнім прибрав Київ "до рук" Данило Галицький в 1238...

Чому я про це запитую? Бо, на мою думку, у перманентному знищенні Києва (в 852 році від Р.Х. руси взяли слов'янске місто Київ http://www.spsl.nsc.ru/history/gumilev/p1/args207.htm) маємо і цілком яскравий приклад діянь саме руської (не слов'янського походження) верхівки, щодо, у першу чергу, слов'ян.
Відомо, як вчиняла руська і проруська верхівка і з послами монголо-татар, що тільки і викликало знищення тих чи тих міст військами Чінгізхана
.
Химера поєднання руських (германських) племен із слов'янськими - ось, на мою скромну думку, причина багатьох бід. І цей - духовний - конфлікт, очевидний, як на мене, і нині.
Чому так довго проявляється ця, як на мене, духовна різниця, я не знаю, але прояви її очевидні. :(


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Карасьов (М.К./М.К.) [ 2010-01-07 12:09:19 ]
Шановна Редакціє. Вибачте, що втручаюся, але вже скажу. Не знаю, чи маєте ви професійну історичну підготовку, але, здається мені, ваші питання - то є наслідок змішання білянаукових теорій Гумільова і розрахованих на шокування обивателя брошурок. Тому я радив би звернути увагу на художній бік цієї непоганої, як на мене, речі Валерія Голуба, а виясненням історичних істин хай би займалися персональні автори Майстерень, кому охота. Думаю, ви не розсердитесь на мене за цей емоційний відгук, ге ж:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-01-07 12:28:47 ]
Та ні, все нормально!
Я в основному останні 25 років активно вивчав більш древні часи, аніж часи опісля Різдва Христового.

Хоча, якщо чесно, не знаю, що то таке професійна історична підготовка для радянських і пострадянських часів. :(((

Але попросив би тоді привести істориків, які вважають себе професіоналами, назви "по роськи" (руською) і "по слов'янськи" одних і тих же, наприклад географічних назв, - такі назви для порівняння збереглися у візантійців, здається, і дійшли до наших часів.

Але в контексті цієї добротної композиції, шановного Валерія Голуба, має значення інше, - навіщо було знищувати Київ, кому це було насправді потрібно? Чи не тій же Москві, що конкурувала з Києвом і дуже стрімко розвивалася? Інформації про взяття Москви у ті роки монголами, особисто я не маю.

Чому я задаю ці питання? Тому що відповіді на них, а особливо щодо реального стану Києва на момент походу Батия, проясняють дуже багато важливих речей, які аж ніяк не можна не брати до уваги.

А людська трагедія завжди залишається трагедією, і Валерій Голуб її повідує нам, та разом із тим і про це говорить:
"Сліпий чернець підняв до неба руки –
О, Господи, за що караєш нас?"

Отже є багато питань, які потребують роздумів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-01-07 12:45:21 ]
До речі, я не чув аби хтось оспорював ці слова сина Анни Андріївни Ахматової і Ніколая Гумільова, якими Лев Гумільов просто з'єднує відомі раніші історичні записи:
"Легко заметить, что древним населением Восточной Европы были русы - "варварский народ"[13], живущий в стороне болгар (камских), между ними и славянами (точнее, "сакалиба"), на реке Итиль (Волге)[14], причем "Куяба", т.е. Киев, не был городом русов, а, видимо, принадлежал волынским славянам - дулебам, царь коих, по Масуди, носил имя Дира, т.е. Дир[15]. Отсюда А.П.Новосельцев делает вывод, что "остров" [16]или правильнее страна русов, помещался "где-то в северной части Восточной Европы". Но в конце IX в. Киев был захвачен русами, сначала Аскольдом, потом Олегом[17]..."

"Отношения между русами и славянами в IX в. были откровенно враждебными. Об этом сообщают арабо-персидскис географы, сведения которых удачно подобрал А.П.Новосельцев[9]; на труд его, при принятой нами методике, целесообразно опереться. По сходным сообщениям Ибн-Русте, Мукадасси, автора "Худуд ал-Алам", Гардизи и Марвази, русы "нападают на славян, подъезжают к ним на кораблях, высаживаются, забирают их в плен, везут в Хазаран и Булкар и там продают"[10]. Вместе с тем, нападающей стороной анонимный автор "Сборника историй" (Муджмаль ат-Таварих, 1126 г.) считает славян: "...и Славянин пришел к Русу, чтобы там обосноваться. Рус ему ответил, что это место тесное (для нас двоих). Такой же ответ дали Кимари (?! - Л.Г.) и Хазар. Между ними началась ссора и сражение. Славянин бежал и достиг того места, где ныне земля славян. Затем он сказал: "Здесь обоснуюсь и легко отомщу"[11]. Зато отношения русов и хазар в IX в. были поначалу мирными. Тот же персидский источник сообщает: "Рус и Хазар были от одной матери и отца. Затем Рус вырос и, так как он не имел места, которое ему пришлось бы по душе, написал письмо к Хазару и попросил у того часть его страны, чтобы там обосноваться"[12]. И обосновался в Крыму, около Симферополя, именовавшегося Неаполь Скифский.

Легко заметить, что древним населением Восточной Европы были русы - "варварский народ"[13], живущий в стороне болгар (камских), между ними и славянами (точнее, "сакалиба"), на реке Итиль (Волге)[14], причем "Куяба", т.е. Киев, не был городом русов, а, видимо, принадлежал волынским славянам - дулебам, царь коих, по Масуди, носил имя Дира, т.е. Дир[15]. Отсюда А.П.Новосельцев делает вывод, что "остров" [16]или правильнее страна русов, помещался "где-то в северной части Восточной Европы". Но в конце IX в. Киев был захвачен русами, сначала Аскольдом, потом Олегом[17]. Этой эпохе посвящены другие источники, уделяющие большое внимание русам, разделенные на три группы. Первая - с центром в Киеве, руководимая Аскольдом, совершившая набег на Константинополь в 860 г. и подчиненная Олегом в 882 г. Вторая - Славия, область славян ильменских; она оставила след в топонимике -Старая Русса. Третья - Арса (предмет неясный и спорный, по мнению А.П.Новосельцева, обитавшая между совр. Ростовым и Белоозером[18].

В IX в. русы и славяне имели мало общего. В Х-XI вв. славяне были хорошо известны всем европейским и византийским географам, а кто такие русы, читателям хроник надо было объяснять. Епископ Адальберт в 959 г. назвал Ольгу королевой ругов[19], а английский принц Эдуард (989-1017) сообщил про Ярослава Мудрого, что тот "король земли ругов, которую мы зовем Руссией"[20]. А кто были руги, кроме того, что во II-V вв. они воевали против готов, неясно[21]. Так же неясны их взаимоотношения с россомонами IV в. - союзниками гуннов и, вероятно, антов.

Прошло полтысячелетия... и русы выступают как враги славян, вассалы хазар и друзья варягов, в дружины которых они охотно вступают. Но для отождествления скандинавских варягов с аборигенами-русами оснований нет. Наоборот, интенсивная метисация идет к Х в. между победившими русами и славянами, киевскими и новгородскими, причем торжествуют славянские обычаи и язык. Древнерусское государство было славянским, унаследовав от русов только этноним "поляне, яже ныне рекомые русь" и династию Рюриковичей. Совместная жизнь сплотила русов и славян в единый этнос, хотя процесс взаимной ассимиляции был нелегким и занял больше ста лет, весьма беспокойных, так как соседями славяно-россов были хитрые хазары и хищные варяги. Еще в Х в. современники описывали русов и славян как два разных этноса, выступавших, как правило, совместно. Значит, здесь была ситуация, похожая на ту, которая сложилась у тюрок и хазар, с одним, весьма важным, различием. Тюркюты принесли пассионарность хазарам, а россомоны и славяне были при встрече и контакте равно пассионарны, ибо сложились в ареале единого пассионарного толчка. Поэтому тюркюты в Хазарии остались гостями, а поляне и россомоны слились в единый этнос..."

http://www.spsl.nsc.ru/history/gumilev/p1/args207.htm


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-01-07 13:06:46 ]
"Вот прошло 70 лет, и стало ясно, что локализации А.А. Шахматова подтвердились. Работами украинских археологов и историков установлены ареалы археологических культур славянской прародины и уточнены датировки.[32] Начало славянского расселения – эпоха зарубинецкой культуры. Славяне двигались от верховья Вислы на юг, в Поднепровье, и на север, к верховьям Днепра, Десны и Оки; в III–V вв., в период «готских войн», – на юг, до Дуная и в степное Причерноморье, на северо-восток – на Днепровское левобережье. Причинами миграции предложено считать демографический взрыв и исчерпание фонда свободных земель,[33] но кажется парадоксальным, что мотив – желание жить – был связан с повышенной воинственностью, а ведь на войне риск гибели велик.

В VI в. славяне продолжали распространяться на запад, через проходы в Карпатах до Тиссы, вверх по Дунаю и в междуречье Вислы и Одера,[34] и на юг – в 550–551 гг. они форсировали Дунай и к IX в. заняли «всю Элладу»,[35] а часть их перебралась в Малую Азию.

Как ныне установлено, славяне не были аборигенами Восточной Европы, а проникли в нее в VIII в., заселив Поднепровье и бассейн озера Ильмень. До славянского вторжения эту территорию населяли русы, или россы, – этнос отнюдь не славянский. Еще в X в. Лиутпранд Кремонский писал: «Греки зовут Russos тот народ, который мы зовем Nordmannos – по месту жительства» – и помещал этот народ рядом с печенегами и хазарами на юге Руси.[36] Скудные остатки языка россов – имена и топонимы – указывают на их германоязычие. Название Днепровских порогов у Константина Багрянородного приведены по-русски: Ессупы, Ульворен, Геландра, Ейфар, Варуфорос, Леанты, Струвун – и по-славянски: Островунипрах, Неясить, Вулнипрах, Веруци, Напрези.

Бытовые навыки у славян и русов были тоже различны, особенно в характерных мелочах: русы умывались перед обедом в общем тазу, а славяне – под струей. Русы брили голову, оставляя клок волос на темени, славяне стригли волосы «в кружок». Русы жили в военных поселках и «кормились» военной добычей, часть которой продавали хазарским иудеям, а славяне занимались земледелием и скотоводством. Авторы X в. никогда не путали славян с русами.[37]

Но при этом нельзя считать русов скандинавскими варягами, так как последние начали свои походы в IX в., а русы известны как самостоятельный этнос авторам VI в. – Иордану и Захарии Ритору. Единственной непротиворечивой версией является заявление епископа Адальберта, назвавшего княгиню Ольгу царицей ругов, народа, западная часть которого погибла в Норике и Италии в V в., а восточная удержалась в Восточной Европе до X в., оставив в наследство славянам династию и название державы. Этот факт наводит на размышления.

Археологами древние славяне сопоставляются с черняховской и пеньковской культурами, причем отмечается смешанный этнический состав носителей этих культур; от Задунавья на юго-западе до Курской земли на северо-востоке, от Южного Полесья до Северного Причерноморья,[38] во II–V вв. кроме славян жили дако-фракийцы, сарматы[39] и, возможно, готы[40] но после нашествия гуннов остались только славяне, смешавшиеся в VI–VII вв. с гето-дакийскими племенами.[41]

Возможности археологии ограниченны. Эпоху можно определить удовлетворительно, но этнический состав – невозможно. Материальная культура перенимается соседями легко, ибо зависит от ландшафтных условий и уровня техники, а здесь и то и другое совпадало. Обряд погребения показывает культ, но ведь религия не всегда однозначно соответствует этносу. Важнее другое: славянская культура VI–VII вв. отличается от черняховской. Исчезают трупоположения, могилы беднеют. Короче говоря, более древние культуры и их носители были субстратами быстро растущей славянской целостности, находившейся в фазе этнического (пассионарного) подъема. Поэтому в славянских погребениях можно видеть не повторение ранних культур, а их синтез.[42]

Но процесс славянского этногенеза был нарушен вторжением с востока. Хиониты, населявшие берега низовий Яксарта (Сырдарьи), спасаясь от тюркютов, бежали в Европу, где стали известны под именем авар, или обров.[43] Это был древний этнос, наследие легендарного Турана, и юные восточные славяне стали жертвой старого хищника. В 602 г. авары напали на антов – восточных славян, бывших союзниками Византии.[44]

Именно тогда имя антов исчезает из исторических источников.[45] С тех пор исчезло славянское единство, потому что обры отделили южных, балканских славян от северных, или прибалтийских, – венедов. Остатки антов, по-славянски полян,[46] объединились с этносом русов, которых немецкие хронисты X в. считали ответвлением ругов. Слияние полян и русов в единый этнос осуществилось лишь в X в., что проявлялось в образовании государства, называемого в наше время «Русь в узком смысле»,[47] потому что оно не включало в себя большинства славянских племен Восточной Европы, завоеванных и покоренных позднее..."

http://modernlib.ru/books/gumilev_lev_nikolaevich/drevnyaya_rus_i_velikaya_step/read_2/


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Валерій Голуб (Л.П./Л.П.) [ 2010-01-11 23:05:51 ]
Шановна редакціє! Спасибі за увагу до моєї творчості і за цікаву дискусію з приводу походження русів і слов,ян. Це вже я пишу 2-й комент, перший чомусь зник відразу після написання. Що стосується доцільності оборони Києва, то не було певності, що орда його пощадить. Приклад Самарканда і іранських міст говорив про протилежне. Пізніше орда «столкувалась» тільки з московським народом, перетворивши Московію на свої улуси. Всі інші європейці билися з ордою . Переваливши Карпати, татари спочатку і там мали успіх, але потім об,єднане німецько-чесько-польське військо перемогло їх і змусило відступити. Чи змогла Русь протистояти татарам? Теоретично –так, адже населення її орієнтовно складало 5-6 млн., а орда (разом з жінками і дітьми в кибитках) налічувала 1,6 – 2 млн. Але боротьба 3-х гілок Мономаховичів розділила державу на ворогуючі князівства, які тільки й мріяли про ослаблення один одного. Великий князь київський, розуміючи, що йому ніхто не допоможе, із Києва втік, поставивши замість себе воєводу Дмитра. Доля Києва була передбачувана. Татарам не потрібна була чужа цивілізація у степах і лісостепах. Тут повинні були випасатись їхні коні.

Щодо походження русів, у менє своя теорія. Це, можливо, сприйметься як жарт, але я її склав на основі різних історичних джерел. Руси – це залишки етрусків (самоназва – расени, тіррени), що втікали з Італії після поразки антиримських повстань. Згадка про це (про східних і західних ругів) є і в наведених вами рядках. Етруски – арійське плем,я, свого часу (1,5 тис до н.е.) мігрувало в Малу азію з нашої території (трипільська культура), заснувало м. Трою, але через зміну клімату там почалися посухи, що ослабили державу расенів і Трою невдовзі знищили греки. Це була не перша хвиля міграції аріїв на південь, перше вони заснували державу Шумерів (Сумерів, кімерів, самаритян) близько 3 тис. до н. е. Після поразки Трої етруски по морю перебралися в Італію, де жили відсталі кельтські (латинські) племена, і заснували римську державу. На рубежі нашої ери окріплі латиняни вирішили колонізувати непокірну область Етрурію, що й викликало геноцид і міграцію етрусків. Виходили вони з Італії щойно прокладеними дорогами через завойовану імператором Траяном Дакію. У Нестора є слова, що руси прийшли «тропою Траяна». Тут вони зустріли схоже за мовою, але відсталіше слов,янське населення. Археологи знаходять у похованнях 1-го ст.. «культуру римських впливів», яка невдовзі зникла. (Зрозуміло, расенам довелось скинути свої тоги і переодягтися в наші кожухи). Руси відносились до місцевих як до своїх данників і джерела рабів на продажу. Знаменитим островом, де вони мешкали, убезпечені від нападів, могла бути територія Черкащини, де нове русло і болотисті заплави старого русла Дніпра і справді утворили тоді величезний «острів». Частина расенів мігрувала на північ (Білорусь, Прибалтика). Ми знаємо, де жили пруси (по-руси), отже, східніші землі належали русам. Частина русів перебралась на балтійський острів, назвавши його імовірно Руси, але з роками оскандинавилась (огерманилась) і назва острова стала Рюген (Руген). Ці скандинавські руси вийшли на історичну арену пізніше (варяги). От випливає іще один острів, пізніший за часом. Династія Рюриків звідти. Їх прапір – пікіруючий золотий яструб на голубому тлі – відголос давньої арійської легенди про золотого плуга, якого скинув арійцям (оріям) сам Господь. Цей знак схожий і на рало, і на тризуба, і на яструба. До речі, герб Атили – Натягнутий золотий лук із стрілою, направленою вниз, на голубому тлі. (Як це не дивно, але це і давній герб Полтави!!!) Але повернемось трохи назад. Із викладеного зрозуміло, чому у русів Святослава германські імена. І чому вони так легко «українізувались» уже в 2-му поколінні. І наші, і варязькі руси вважали себе одним племенем. Якась частина східних русів вважала себе «булгарами», сприйнявши тюркську мову і виводячи свій родовід від Атили. Про це стверджує Нарутдінов на основі давньоболгарських літописів. Тобто, в еру великого переселення народів частина русів була завойована кочівниками і отюрчена. Можливо, саме про цих волжських русів писав і Гумільов. Ті руси-булгари, до речі, теж носили оселедці. Але повернемось до етрусків-расенів-(русинів?). Сліди їх присутні в латинській мові. Ім,я Гай означає – лісок. Камін – комин, камера схожа на нашу комору, сортир по-етруськи – багно, фашіо – фашина (тонкий верболіз) і т. д. Як би ви назвали духів, які ПОМАГАЮТЬ РОБИТИ в полі? Правильно, по-етруськи це РОБИГА і ПОМОНА. Або слово «моторний» у народній пісні, якій років 500. Чи тоді українці знали про мотор? Мабуть знову україно-етруське слово, що ввійшло в латину. Отже, теорія, яку описав ще Котляревський у «Енеїді», схоже, правдива. Чому не розшифрували мови етрусків? (крім деяких слів). Тому що там грецькі літери в іншому значенні, а ще, мабуть, тому, що мова етрусків, великих цивілізаторів і засновників Риму, при перших же дешифруваннях західними вченими раптом виявляється схожою на «якусь там праукраїнську». Ну от і все, що я хотів сказати про русів. Пишіть!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-01-11 23:39:27 ]
Дуже і дуже цікаві ваші роздуми щодо етрусків. Звичайно, на перший погляд, все виглядає, як трохи романтичний нарис, але мені дуже хотілося би, щоби так воно й було.

Хотів би додати, до сказаного вами, що дехто перекладає "арійське", як "благородне" походження, і відносить витоки арійства аж до Райського Саду, пов'язуючи в одне грецьку, старовавілонську, шумерійську міфології...
Але про древність можна говорити годинами, якщо не днями і місяцями. :)

Так чи інакше, останнє, над чим я працюю, це духи покровителі різних племен. Цікаво, якщо ці племена змішуються, то як проявляють свою активність ці духи далі. Словом, як на мене, певна боротьба і тут точилася. :)
Залишилися переможні слов'яни - українці, росіяни, білоруси - з різними домішками степу, лісу, моря, а ось що сталося із духами теж цікаво. Недарма, до речі, пише Булгаков про Воланда, але крім Воланда є й інші... І, як на мене, це далеко не Диявольська сила, і Богові Єдиному зовсім не противна сторона, бо неспівмірні ці речі...

Але щодо Батия, то не мав наміру він нищити Київ, бо місто було бідне, і 50 тисяч збіднілого населення, а то й менше, серед розграбованих раніше храмів, нікого не цікавили. Цікавили монголів кровні вороги - половці, яких захищали князі руські. А що Данило Галицький втік з Києва - то це промовиста річ, не надто розумний певно був, потім усе одно перед монголами схилився, - а так міг і Київ зберегти і Московії не дати так вирости...

Монголи якраз і зробили Московію цілісною, - з тих часі там і державні мужі з'явилися. Не дав правильну відповідь, як на мене звичайно, наш король - Данило Галицький - на питання "Бути чи не бути", а жаль.