Адріано, а що так сильно змінилося? Мані вірш Наді сподобався легкістю, невимушеністю, дотриманням форми, хеппі-ендом.

Мені теж здається, що на сьогоднішний день нічого особливого не змінилося (окрім кришталевих ваз і асфальту:). Та до такого рівня я ще не доросла, бо не зачепає мені душу асфальт:) Хоча, може й зачепить....

Забула додати, що небо залишилося таким же. Коли на душі дуже важко, варто лягти на землю і спрямувати свій погляд в небо та дивитися довго-довго. Був момент(пік горя), коли моє серце розривалося від болю так, що аж у висках дзеніло і я боялася, що зійду з розуму від неймовірних страждань, мій брат порадив зробити так. Скажу відверто, я не повірила йому і тільки посміялася. Та, коли я й справді лягла на запашну траву і ніхто мене не відволікав, я й справді опинилася "не на землі". Я не знаю скільки минуло часу, та мені й справді стало легше. Бо нема такого горя, щоб не ввібрало в себе НЕБО.

Причому тут минуле, коли на все потрібно дивитись з погляду майбутнього. Гарний вірш, який і колись потім приємно буде перечитати.

Дякую.