(переклад)

Під голос чийсь я не співала,
Під бубон в танець не летіла.
Плела я сумніви, терзалась,
Мовчання сіяла між ліній...

Я затискала пальцем стрижень,
Коли душа просила слова,
І біль в аорту з кров"ю бився.
Була стоїчна я й сувора,

Бо ще не визріло до міри,
До гостроти тонких орацій.
І, мов химеру, здогад вільгий
Німотно гнала рано-вранці.

Тож не приписуй мені татьбу.
Це ти - двійник всеїдний Креза.
Стекло троянд буяння в пам’ять.
Ти їх відняв, безглуздо стежить...

За тебе соромно, предивно.
Все поглинаєш без розбору.
Вчорашній захват в пору жнивну
Лиш озирнувся раз - у зморі.

Іду... Вдивляюсь в перебуле.
До слів твоїх нема довіри.
Однак скажу: „Ти, марнолюбний,
Своєю міркою не міряй...

Поміж небесних траєкторій
Не сип піску в мої глибини.
Як дух, вільготний маю голос.
Мелодій витоки – з планиди.”

2009
----------------------------------------------
першотвір

С чужого голоса не пела,
Под чью-то дудку не плясала, -
В сомненьях маялась, терзалась,
Молчала над страницей белой...

Не торопилась, не частила,
Когда душа просила слова
И с кровью боль в аорту билась,
А я перечила сурово.

Что, мол, не вызрело до меры,
До права смысла на звучанье
И все догадки, как химеры,
Гнала, безмолвствуя ночами.

И не приписывай своё мне,
Что ненасытен равно Крезу:
Цветов дарёных краски - помню -
Тобою отняты - исчезли.

И столько раз, дивясь, стыдилась
Твоей, почти всеядной, хватки -
Былой восторг - уже постыло -
Невольной мучился оглядкой.

Прощальному вдогонку часу,
Давно словам твоим не веря,
Скажу: "Не самообольщайся,
Своею меркою не меряй...

Своей лишь озабочен высью,-
Не умаляй мои глубины:
Как дух, мой голос - независим,
Истоки музыки - в судьбине.

Тетяна Селіванчик, місто Харків
автор на порталі
("Поезія та авторська пісня України")
---------------------------------
прохання твір не оцінювати.