Ганусю, заміж можна і у сто років, аби серце того бажало. Весь сенс у тому, як себе та інших сприймати у тому віці, що зветься старістю. У підлітковому віці я взагалі думала, що довше сорока років жити не варто. А зараз мені з того смішно. Але ж впадати у депресію з-за кожної зморшки і накладати на обличчя товстелезні шари штукатурки, боятися свого відображення у дзеркалі і доводити собі і всім , що не стара – хіба це теж не смішно? З точки зору молоді я є стара, мене і тут, у ПМ, якось намагались цим словом образити, але чи варто ображатись на тих, кому ще долати ті психологічні рубежі, які мною вже подолані? Адже вони ще бояться того, що я сприймаю цілком спокійно. І , можливо, дехто так і не навчиться вимовляти слово «старість» без страху. Повірте, це слово аж ніяк не може заважати бути щасливою, треба просто вміти обирати причини для щастя ( І вміти їх створювати ). Я впевнена, що Ваша тітонька, Ганнусю, нітрохи не турбується своїм віком, бо просто не боїться цього слова. Чого і всім бажаю.