Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ліліана Філіпчук (2009 - 2011) /
Проза
Tabula rasa
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Tabula rasa
«Говори, що думаєш» - такий був мій девіз до того, як я закохалася в тебе.
«Думай, що говориш!» - все частіше картаю я себе після наших сварок.
Арістотель порівнював свідомість людини з покритою воском дощечкою для письма , на якій можна написати все, що завгодно.
Наприклад, зустрічаються двоє – він і вона. Ще секунду тому один про одного нічого не знали. Аж тут – кохання! З першого погляду. Стоять, як вкопані, дивляться одне на одного, і кожен при цьому для другого – tabula rasa – чистий листок.
Обережно, боязко пишуть вони одне на одному компліменти, ніжні слова, признання. На чистому листку дівчини з’являться такі записи: «Ти в мене найкраща», «Ти чудо!», і «Я тебе люблю!». Вона відповідає: «Ти – мій герой!», «Ти найдорожче, що в мене є» і «Я теж тебе люблю!»
Потім проходить якийсь час і десь посередині листка з’являться різке:
«Ти ж обіцяв, що ми разом підемо в кіно?! А я думала, що ти мене любиш…»
«Я і люблю. Просто в мого друга проблема виникла, я йому потрібен…»
«Ах, так?! А мені ти не потрібен?!»
«Сонечко, давай в інший раз підемо…»
«Ні! Раз твій друг тобі дорожчий, ніж я, то з ним і зустрічайся!»
Але такі непорозуміння швидко загладжуються, він і вона миряться і пишуть одне на одному слова ніжні виправдань і обіцянок:
«Більше ніколи?»
«Ніколи-ніколи!»
А ти мене все ще любиш?»
«Дуже-дуже!»
Але, не знаючи чому, згодом знову говоримо одне одному різні неприємні речі. Спочатку – якось ніби ненароком, навмання. Потім ми знаходимо больные місця і б’ємо в них спеціально. Це стає схоже на гру в морський бій:
«Д-6. Поцілив?»
«Е, ні. Промахнувся!.. Б-1!»
«Ой, поранила!»
«Що, боляче? Б-2!»
«Добила…»
Записи стають все лаконічніші:
«Курка общипана!»
«Йолоп!»
«Товстуха!»
«Тряпка!»
Вільних місць для записів стає все менше і менше. Звісно, якщо постаратися, то можна втиснути між «Ти ідіотка!» і «НЕ хочу тебе бачити!» тепле, лагідне «я тебе лю…»
Здається, Арістотель помилявся: ми не дощечки з м’яким воском, а камені, на яких залишаються рубці від образливих слів. Можна, звісно, спробувати затерти їх, зафарбувати, але сліди все одно будуть помітні. То чи не краще, перед тим, як щось казати, зупинитися і подумати: а чи варто?
Сиджу, дивлюся на телефон. Треба тобі зателефонувати, вибачитися. Тільки простягаю руку до телефону, аж раптом він починає дзвонити. Здригаюся. Відсмикую руку. Уявляю твій ледь хриплуватий насмішкуватий голос: «Що, мала, мир?». Боюся підняти трубку. А що, як це поруга дзвонить, щоб «витягти мене в світ»? А може, це все-таки ти? Хочеш зробити перший крок? Я теж вибачуся, ось тільки підніму трубку. Зараз я підніму трубку…
«Думай, що говориш!» - все частіше картаю я себе після наших сварок.
Арістотель порівнював свідомість людини з покритою воском дощечкою для письма , на якій можна написати все, що завгодно.
Наприклад, зустрічаються двоє – він і вона. Ще секунду тому один про одного нічого не знали. Аж тут – кохання! З першого погляду. Стоять, як вкопані, дивляться одне на одного, і кожен при цьому для другого – tabula rasa – чистий листок.
Обережно, боязко пишуть вони одне на одному компліменти, ніжні слова, признання. На чистому листку дівчини з’являться такі записи: «Ти в мене найкраща», «Ти чудо!», і «Я тебе люблю!». Вона відповідає: «Ти – мій герой!», «Ти найдорожче, що в мене є» і «Я теж тебе люблю!»
Потім проходить якийсь час і десь посередині листка з’являться різке:
«Ти ж обіцяв, що ми разом підемо в кіно?! А я думала, що ти мене любиш…»
«Я і люблю. Просто в мого друга проблема виникла, я йому потрібен…»
«Ах, так?! А мені ти не потрібен?!»
«Сонечко, давай в інший раз підемо…»
«Ні! Раз твій друг тобі дорожчий, ніж я, то з ним і зустрічайся!»
Але такі непорозуміння швидко загладжуються, він і вона миряться і пишуть одне на одному слова ніжні виправдань і обіцянок:
«Більше ніколи?»
«Ніколи-ніколи!»
А ти мене все ще любиш?»
«Дуже-дуже!»
Але, не знаючи чому, згодом знову говоримо одне одному різні неприємні речі. Спочатку – якось ніби ненароком, навмання. Потім ми знаходимо больные місця і б’ємо в них спеціально. Це стає схоже на гру в морський бій:
«Д-6. Поцілив?»
«Е, ні. Промахнувся!.. Б-1!»
«Ой, поранила!»
«Що, боляче? Б-2!»
«Добила…»
Записи стають все лаконічніші:
«Курка общипана!»
«Йолоп!»
«Товстуха!»
«Тряпка!»
Вільних місць для записів стає все менше і менше. Звісно, якщо постаратися, то можна втиснути між «Ти ідіотка!» і «НЕ хочу тебе бачити!» тепле, лагідне «я тебе лю…»
Здається, Арістотель помилявся: ми не дощечки з м’яким воском, а камені, на яких залишаються рубці від образливих слів. Можна, звісно, спробувати затерти їх, зафарбувати, але сліди все одно будуть помітні. То чи не краще, перед тим, як щось казати, зупинитися і подумати: а чи варто?
Сиджу, дивлюся на телефон. Треба тобі зателефонувати, вибачитися. Тільки простягаю руку до телефону, аж раптом він починає дзвонити. Здригаюся. Відсмикую руку. Уявляю твій ледь хриплуватий насмішкуватий голос: «Що, мала, мир?». Боюся підняти трубку. А що, як це поруга дзвонить, щоб «витягти мене в світ»? А може, це все-таки ти? Хочеш зробити перший крок? Я теж вибачуся, ось тільки підніму трубку. Зараз я підніму трубку…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
