Не буде несподіваних зізнань,
разючих, ніби кров на простирадлі.
Крижину, на якій ми в лови грали,
розтяла березнева борозна.
А мій аміґо й оком не змигнув –
подався у байдужість автостопом.
Калоші не врятують від потопу,
чіпкі слова не висмикнуть зі сну,
у цих недбало скроєних ролях
ми перебрали поглядів скоромних

…і різь, неначе рись, реве у скронях
…і я лечу в холодний переляк
у темне гирло,
попід кригу снів,
в саме єство,
тісніше в зимний кокон,
і глибше,
глибше –
хоч і так глибоко
у цім ставку - бодай би обмілів...
межи снігів, як виразка, віджив,
бодай би захлинувся сам собою!
і тишею, яка без перебоїв,
тебе тримає
згірклим і чужим...

Ми грались у лисицю й журавля,
як діти.
Як дорослі – ми догрались.
Читач не дочекається моралі,
а під ногами дно – усе ж земля.