Він їх не боїться... ЦЕ ВІДМАЗКА)))
Спасибі))

Да? Тоді хай розказує. А ми послухаємо, поки панянка стояти не втомилася :)

Вона не просто собі стоїть - а снідає))))) А на місяця тре застосувати техніку допиту "з прістрастієм": пальці в двері - розкаже все, шо було і чого не було ;-)))

Пальці в двері - то застарілий метод, дідівський. Краще праску на пузо, або водичку на тім"ячко :)) Або -о! - в барокамеру його, у повну тишу і повну темряву! такі глюки підуть - тільки встигай розповідати :)

ОК, Чорі, візьму на замітку)))

Дякую)

Не вибачайся, Оленко (можна "на ти" ?) - завжди рада конструктивній критиці.
Проте, дозволю собі не погодитись з тобою - це не верлібр-рефлексія, а верлібр сюжетний, така собі оповідка, в якій присутні в першу чергу - персонажі, а не образи... Також мені здається, що деталі взаємодоповнюються і створюють якусь цілісну історію...
Інша справа - що пр тому всьому твір цілком може бути невдалим, тут я не сперечатимусь :-)))) Хоч, звісно, мене, як автора, важко запідозрити в обєктивності ))
Мерсі ще раз. Тримаймось

Щиро дякую за теплі слова. Боюся, що в них більше лестощів, аніж правди, та все одно приємно)))

Приємно чути)))

Не знаю, як щодо іншості - але мотивом її написання була далеко не тенденція модно - це абсолютно точно і щиро))