Самый грустный вид спорта — это женское одиночное фигурное катание! Сколько бы эта молодая и красивая женщина ни каталась по льду, сколько бы страстно ни вытягивала вперед руки, сколько бы ни выгибалась, ни крутилась бы… всё равно никто к ней не выскочит, не обнимет! Так она и останется одна на льду.
Е. Гришковец



Ця дивакувата дівчинка любила ліхтарі
Вона вибігала щовечора до заспаних жовтооких циклопів
І підставляла своє обличчя їхньому світлу
Чи ж грілася?
Чи з розуму тихо сходила?
Банально і перше і друге.
Це точно – банально.
Й бананова туга її обнімала півмісяцем….
Гойдалися зорі у небі
Очей її сірих…
І так це прекрасно було!
Так щемливо, тривожно,
Неначе
Це зовсім не дівчинка з поглядом трішки наївним,
а хмарка сніжинок,
яка струменить у потоці ліхтарного світла…

І вірилось дівчинці – танець мережить для Нього.

Та світло це – для випадкових,
Чужих перехожих.
Понурені голови, зігнуті втомою плечі..
Ще сірі обличчя, поїджені буднями.
Прикро:
Вони не оцінять, вони не помітять цей танець,
І так й не дізнаються, мабуть, - та точно! - ніколи
Як світло із світлом обнявшись розтоплює ночі…
Як холод зникає,
Як очі дівчачі сміються,
І як ліхтарі розм’якають,
Даруючи власну присутність
Щовечора тій,
Що танцює душею для Нього….