І так далеко до Христа –
Мені тягнутися несила!
І знову світу я немила -
Цілую праведні вуста.

І так далеко до Христа –
Мене до болю наверта
Незмога бачити лиця
Мого невинного Отця.

І так далеко до Христа –
Мені тягнутися несила!
Я знову темна і журлива
Цілую праведні вуста.

одразу викликала насторогу сльоза,
але при прочитанні все сформувалось в один цілісний пазл. взагалі-то внутрішня логіка віршу дещо риторична, але складено добре.

Дякую, Сергію. Дещо, можливо, перегнув..))) Так писалося)))

О, Лі! Супер!З нами бавляться, а чи встоємо ми? )))

Гарно...
Та от проза Ваша з голови не ходить. :о))))
Я.

А в мене перша алюзія - Брейгель.
Щось зовсім сумне таке, Вітре?

О, Яринко, які файні зміни!.. То проза життя..)))

Гарний вірш.

Чорняв, дякую, що завітали! Сумне навіки !)))

Зорян, навзаєм !

О, Костянтине, зараз може Ярослав Чорногуз підійде, то пародія буде точно...))) З пов. В.

А ось і я, Вітре! Але мушу тебе розчарувати стосовно пародії. "Згубний кінець" тут - на місці, і не бачу тут нічого сексуально-пародійного. Вірш глибокий, цікавий, він мене схвилював, бо я учився на бандурі грати в сліпого кобзаря Павла Супруна. Згадав, як вір співав: "За ті карі очі душу я віддав", і душа розривалася від сліз. Сліпі в силу свого горя справді бувають пророками, вони не бачать спокус життя, і значно глибше відчувають його несправедливість. У Павла Гірника є геніальні слова: "Зітруть незрячі кобзарі полуду на очах народу". Щось подібне і ти відчув, брате.

Пронизливо, Вітре, проймає!..

Ярославе, усі дяки на зустрічі...)))

Оксано, навзаєм)))