Розріджені думки – чорнило-кров густа.
Прозоро – ніби дме, дотично – серця знак.
У кожній краплі – Бог і світу кривизна,
у звивинах пера чеканяться уста.

Відлунює, мов плеск пташиного крила,
мій голос-наглядач погоди в голові –
моє перо несе і крутить, сам не свій.
Судини, судна, суд і Фенікса зола.

Акорду стислий зміст, де нерви ссе струна,
де тиша золота лягає на голки.
А цигарковий дим спотворює думки,
гори-цвіти-люби від світла і вина.

Мелодіє надій, розважлива, жива,
мов матері печаль, біжи по хвилях сліз,
у білий океан неси сакральний вміст,
де серця дотик – знак, а каменем – слова.

29 Січня 2010