Вірю в майбутнє твоє, Україно,
Вірю, бо знаю: воно таки є.
Ти будеш жити, велика країно,
І буде жити щастя твоє.
Пісня зірками полине додолу,
Будуть гриміти вірші по степах.
Встане Шевченко й помолиться знову,
За Україну, за край в небесах.
І Україна долатиме горе,
Встане з колін наш народ, і тоді
Знов заіскриться загублене море,
Знову співатимуть птахи вгорі .
Пам’ять загубить колишні моменти,
Зникнуть вони і підуть в забуття.
З’являться нові в серцях компоненти,
І ми повіримо в краще життя.
І
Час не стоїть, він постійно крокує,
І Україна за ним тихо йде.
Що нам століття прийдешнє готує,
Хто з нас в майбутньому краще знайде?
Та є надія - вона не старіє,
Нам допоможе долю знайти.
Кожен у серці тихесенько мріє,
Кожен, не виняток, навіть і ти.
Мріє про щастя, мріє про долю,
І про життя, що мов вихор думок.
Кожен з нас хоче позбутися болю,
Слухати пісню маленьких пташок.
І усміхнуся я тихо до сонця,
Що подарує нам промінь небес,
В кожному домі відкриє віконця,
Кожному з нас подарує чудес.
ІІ
Ми – Україна, велика держава,
Ми живемо на чудовій землі.
Тихо ми йшли по болоту, мов пава,
В тому болоті вода із крові.
Ми не завжди панували спокійно,
Страшні вужі нам кусали мечі.
Та на своєму стояли надійно,
Хоч і в болоті, в болоті з крові!
Страшними хмарами нас покривало,
І ми без сонця століттями спали.
Небо ридало над нами дощами,
А ми все йшли по болоту, мов пави.
Страшний полин нас волік за собою,
Кинувши волю, він з вітром співав.
Квітка-полин, що росте над тобою,
Дехто про неї нічого не знав.
Та Україна все ж вийшла на волю,
Як не хотіли цього вороги.
Знову з вітрами гуляє по полю,
Все-таки встали з тієї ноги.
ІІІ
Вірю в майбутнє твоє, Україно,
Бо не зникають безслідно держави.
Ти Україна – велика країна,
В тебе в душі ще лишилися пави.
Ще ми покажемо правду у світі,
Ще ми піднімемо прапор у небо,
Ще зрозуміють із чого ми литі.
Все ми зумієм, якщо звісно треба.
Тихо літатимуть гуси над степом,
Люди збиратимуть нові врожаї.
Йтимуть туристи з новеньким наметом,
І щебетатимуть пташки у зграї.
Квіти мені милуватимуть око,
Вітер повіє, розгонячи хвилі.
Я не ступлю уперед ані кроку,
Я підкорюсь цій нестриманій силі.
Так, Україно, ти маєш майбутнє.
Краще, ніж ти, мені й не насниться,
Ти переможеш все сутнє й не сутнє,
Але в душі нашій дещо лишиться…

Рідна державо, живи і пишайся!
Тобі ж я усе, усе подарую.
Тільки не гайся, прошу я, не гайся!
Я ж тобі щастя й любов пророкую!