Цікаве творіння! Викликало у мене безліч запитань. СІМ'Я - перешкода для неї чи для нього? А чи виправдання, чи святиня? Чому вона не здатна на самопожертву заради його вибору?
"Забори втоми" - малося на увазі паркани? Тоді, можливо, краще замінити? Оцінку не ставлю, якщо Ви не пишете віршів :), оскільки огріхи зі складами є. Люблю абстрактності, тому, будь ласка, дайте відповідь на мої запитання, якщо Вам не тяжко і не шкода свого часу. Можна на мій мейл.
З повагою,
Мирослава

Спасибі за "паркани"
Відповідаю:
Сім*я - не перешкода, а константна рутина для ньго, відчуття обов*язку і т. д.
Вибір? А нема вибору, хоч ідеалісти вважають, що він є завжди. Не можна вибирати на якій нозі краще ходити на правій чи на лівій (це його ситуація)... Розумієте? :( Не можна :(
А Ви запитання ставте мені навіть приємно відповідати!
З повагою,
Скарлетт.

Дякую за відповіді!
Розумію.., але чомусь видається, що це її погляд на нього, бажаний погляд. Якщо він не може обрати, то чи вона не здатна допомогти йому, зробити вибір за нього? Думаєте, відітне вона таким чином йому ногу? Миттєва смерть, можливо, краща за повільні страждання, її страждання. Вона, виходить,пристосувалась жити так, як йому зручно. Кохання?Він теж страждає? Сумно... А що їй приносить радість, окрім нього?

З повагою,
Мирослава

Робота, випадкові халтурки, придбані книжки, середньовічна музика, театр, ароматичні палички...
Радостей багато...
А чи помітили Ви, що серед них не була вказана радість Кохання? Не була... Він може обрати, мо-о-оже-е-е-е, колись... Не знаю кому буде краще від того вибору: їй - а що воно їй дасть, йому - зненавидить дитина. І так воно триває... Звичайно їй хочеться зранку прокидатись в його обіймах, та подекуди вона має таке щастя, чи готова вона до більшого... вона сама не знає.
Щода радощів Кохання про них вона пише, ними вона живе, дихає, передуває, мислить...

Я пишу душою, ось о тому воно і проникає в душу. Я вже є на цьому сайті під іншим іменем, справжнім, просто під чужим легше це публікувати... не щоб всі знали шо се моя душа і ...
І загалом шо се я така грішна.

Що вірш гарнимй і чесний - однозначно. Що вражає - видно по кількості коментарів. А ось ситуація - стандартна: "У мене тільки Ти і то не мій". А для котрогось ви не його. Обідно. Вкотре йдемо по колу "любовного трикутника" і нема на те ради.

Чи була б взагалі поезія, Майстре, якби не почуття?
Гріх чи ні, звичайно, судити Богу (ми ж тут всі по землі ходимо), бо краса, так як і той метелик, справді вищою силою створені, і душа, що вміє так кохати, неймовірно прекрасна. От “стан” вже не такий чудовий. У рядку "А кохаєш іншу, мабуть мене" все таки присутнє оце Мабуть. Бо тут ще є та друга, яка також кохає. І сімя це не тільки рутина а й Різдвяна ялинка на яку вішаються цукерки для дитини, разом збудований дім чи посаджений сад, пусті сварки і солодке примирення, тобто життя. У нього це є, тільки не з Нею, а з тою яку він оберігає від болю, дозволяючи Їй (коханці) випивати гірку чашу за всі трьох (хто випив цю чашу до дна знає про що пише). Кого він так насправді кохає? Мабуть себе у цьому своєму житті, так само як і той кіт, якого часом зовсім не цікавлять кицині метелики.
Залишити все без змін і згоріти дотла чи наважитись вступити в невідомість - вирішувати Їй. На це власне і дана людині Богом вільна воля, щоб вибрати могла у посланих звище ситуіціях.
І віра в ту силу яка створила метелика, нічого спільного з догмами немає, та без неї чомусь ніяк не ввійти в країну мрій що щастям називається. А зірок тут, у цій країні, справді вдвічі більше, повірте наслово.

Вірші ж ваші, дорога авторко, просто надзвичайні, незалежно від імені яким їх підписуєте

Перепрошую, шановна Скарлетт, що зачепила одвічну тему. Мені були цікавими переживання головних героїв Вашого твору Вашими очима поміж рядків. Я передчувала, що у відкритості обговорень здійметься такий собі бунт нерозуміння, який проявився словами Анатолія, хоча не всі чоловіки прийняли його позицію (приємно). Я Вас, Скарлетт, чудово розумію і такі вірші потрібні! І знаєте, не бійтеся бути собою, невже ми тільки у цьому можемо бути грішними ангелами? Не таїть на мене зла, будь ласка. Успіхів і творчого Вам натхнення!

З повагою,
Мирослава