ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2025.08.09 10:52
Із Бориса Заходера

Уславлених кішок чимало
(не кажучи вже про котів)
у різні епохи бувало;
а тих, що в книжках – й поготів!

І ось наша доблесна Рижка

Борис Костиря
2025.08.08 22:12
Листя спадає з тополі,
як плаття голого короля,
як платня за непрожите життя,
як непрочитані листи,
як послання у вічність,
як непромовлені слова,
мов нездійснене каяття,
як позлітка на істині,

Юрій Лазірко
2025.08.08 16:46
О, скрипко!
Скрип...
Смичок на витягах.
Заскрипотіло у душі,
мінялося на лицях -
заголосила, помирала
одиноко скрипка.
Позавмирали відчуття

Світлана Пирогова
2025.08.08 14:42
Кукурудзяний чути шелест,
ніби спеці наперекір.
Не самотньо і не пустельно,
ще й в садку непокірна зелень.
Рими просяться на папір,
струм ліричний через пастелі.

Портулак обіймає землю,

С М
2025.08.08 11:22
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
раз я підійшов до скелі
і ребром долоні зрубав її
тоді згорнув уламки і виник острів
хай каменів є більш аніж пісків
знай-бо я відьмача
бігме я відьмача бейбі

Борис Костиря
2025.08.07 21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена

Тамара Ганенко
2025.08.07 19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені чи в глибині

Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно

Євген Федчук
2025.08.07 19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його

Олена Побийголод
2025.08.07 16:29
Із Бориса Заходера

– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)

Артур Курдіновський
2025.08.07 02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.

Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.

Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.

Борис Костиря
2025.08.06 22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".

Володимир Бойко
2025.08.06 21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися. Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють. На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші. Колиш

Олена Побийголод
2025.08.06 11:19
Із Бориса Заходера

Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!

Федір Паламар
2025.08.06 00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.

Іван Потьомкін
2025.08.05 23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.

Борис Костиря
2025.08.05 21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Кузан (1963) / Проза

 ВЕЛИКІ СОРОЧИНЦІ. ЯРМАРОК. ГОГОЛЬ
Світ побудований на контрастах. Часто велике породжується маленьким і, на перший погляд, ніби безпомічним. Часто велике не народжує нічого. Воно просто існує для того, щоб бути тлом, відтінюючи, щоб своєю безмежною сутністю створювати передумови для чогось, невідомо для чого, але такого, що неодмінно проросте, виникне, з'явиться, прийде, постане.

Колись, у минулому тисячолітті, я жив у Петербурзі. Тоді він називався не так, по-іншому, носив тимчасове тоталітарне ім'я, але справа не в тім. Якогось літнього, ні, осіннього, дня на одній із вулиць я зупинився як вкопаний. Мене зупинила не аварія, не якась неординарна подія, не революція і навіть не екстранеординарна Мадонна у костюмі Єви (про таке доводилося тільки мріяти).

Кутовий будинок на перехресті двох транспортних артерій міста постав перед моїм поглядом у такому огромі, що я аж злякався. Перехожі на його фоні виглядали такими мізерними, дрібними, маленькими і слабкими створіннями, а їх життя крихким, як келих з богемського скла, тонким, як павутиння, що вітер несе його крізь бабине літо нізвідки в нікуди.

Раніше я бачив будівлі набагато вищі.

Бачив великі міста, бачив і високі гори, і скали, і велич творінь природи, і рук людських грандіозні плоди. Але ніколи і ніщо не вражало так. Я ніби за якусь мить перейшов із одного виміру в інший. Зрозумів багато що, не вивчаючи нічого. Не читаючи чужого досвіду, здобув власний. Я, ніби безтурботний, раптом вдарив обличчям у мудрість.

Можливо, на інших людей щось інше робить таке враження, можливо, хтось ніколи не переживає такого. Але я з того часу по-іншому дивлюся на все довкола. Мені часто не вистачає контрастів.
* * *


Село Сорочинці назвали Великими через надмірні амбіції його жителів. До столиці імперії вони явно дотягнутися не могли, а от назватися Великими - цілком. Але чи то доля така, чи Бог так дав, чи випадково зорі зійшлися в такій комбінації, що всі амбітні люди із села втекли - потяглися до Полтави, Києва, Петербурга... Одні пішли пішки, інші кіньми подалися кращої правди шукати, а декому сам чорт у пригоді став. Залишилися в селі звичайні працьовиті і щирі дядьки з голосистими тітками, що, маючи тугі коси, великі очі і повні пазухи, згиналися від роботи. Вони б і раді вже перейменувати село, назвати його якось простіше, не так претензійно, не Великими і не Сорочинцями взагалі. А якщо вже Сорочинцями - то просто, без епітетів, без замахів на славу - просто Сорочинцями. Та - ба!

Скільки б хат тут не спорожніло, якими б вони не були старенькими і скособоченими, якими б вузькими не були вулиці, як би мало не було тут крамниць і генделиків, як би не обходила вас цивілізація... Якими б малими ви не були - ви завжди будете Великими. Бо тут народився Микола Гоголь.
* * *


Оце їдемо до тих Сорочинців і їдемо. І кінця краю немає тій дорозі. І асфальт такий рівний, ніби його до приїзду Президента настелили, і поля такі доглянуті, гарні, золотисті, аж не віриться, що таке можливе в наші постколгоспні, полідемократичні, ментально неусвідомлені часи. Але ж який українець не любить довго їхати?! А якщо їдеш не возом, а мікробусом? І ще в чудовій компанії та з піснею. Та що там якихось тисяча - півтори кілометрів! Народний фольклорний ансамбль "Іршава" - це саме те, що потрібно тобі в дорозі. Наталка, Віта, Оля, Мирославка, гумор і новий атлас автомобільних доріг України приведуть тебе в Богодухіву, до якогось світла серед поля, до бездоріжжя опівночі, до величезного зеленого місяця, що висить над головою, до бог знає якого забутого людьми всесвіту, з якого веде єдина дорога, по якій ти приїхав, але нема жодної впевненості, що по ній і виїдеш. Але літнє сонце сходить швидко, дядьки прокидаються ще швидше і заспокоюють: не ви перші. Всі, хто їде по атласу, - приїжджають до нас. Якби не ці атласи - ми б ніколи нікого чужого і не бачили.

Але дорогу показують. І вже через якісь три-чотири години білим незайманим кольором своєї сорочки та смугастою як доля палицею нас зустрічає усміхнений і переконливо невиспаний міліціонер. Нетривале очікування, красива перепустка і... Ти вже там, куди прагнув! Збувається ще одна мрія, відбувається щось величне, яскраве, неповторне, піднесене...

Ти стаєш причетним до таємниці, до міфу, до легенди, до чогось реального і неймовірного водночас. До космосу незвичайного, ярмарково-українського, що невідомо як втиснувся в Сорочинці, які в ці дні стали справді Великими.
* * *


Нас поселяють у школі. Весь колектив - в один клас. Бо в інших класах - інші колективи. Тут панує запах застояних канікул, пліснявих подушок та древніх-древніх матраців, на яких, певно, спали ще герої творів Миколи Васильовича. Та хіба ж ми спати сюди приїхали! Чи їсти? Чи митися?

Скільки того ярмарку - перебудемо. Та і річка недалеко. Дарма, що вода зелена і жаб багато - їх розігнати можна. Але ж покупатися в таку спеку - насолода.
* * *


Але ж товариство тут! - Боже! І кого тільки нема на тому ярмарку!

Тут і Ющенко, і Луценко, і ковалі, і вишивальниці, і козаки із шаблями, і дівки з медовухою. Тут і кава за десятку, і сорочка за тисячу гривень. Тут пісні з прапорами перемішалися, схід із заходом обіймається, і шашлики з мандрівними артистами, і каруселі з концертами, і воли запряжені, і коні з колісницями... У містечку майстрів заблудишся, натовп понесе тебе до вітряка великого, чи до хатини під соломою, чи до сцени театральної, де ти носом в ніс зіткнешся з відьмою, чи з відомим кимось, чи з Миколою, тобто з Гоголем, що артист його грає впевнено...
* * *


Фестивалимо. Колективів аж двадцять дев'ять... З усієї України поз'їжджалися. До семи хвилин кожному виділяють. Мало, звичайно. Так далеко їхати, щоб так мало себе показати. Домовляюся - дозволяють до десяти хвилин. Це вже краще. Це вже щось.

Але ж як співає Україна! А голоси які! Дарма, що жінки старші: заспівають - закохаєшся.

Але ми візьмемо молодістю, дикою енергією Карпат, необ'їждженим темпераментом природи. Ми приїхали перемагати.

Я так і кажу своїм юним друзям, колегам, артистам. І вони вірять мені, і їхні очі світяться впевненістю, і вони переборюють втому, і виступають блискавично, і танцюють піднесено, і беруть глядачів у коло, і танцюють з ними...

"Ви пробудили ярмарок", - каже нам голова журі, вручаючи через кілька годин диплом за перше місце.

"Знайте наших!" - гордимося ми.
* * *


У цій церкві хрестили маленького Миколу Гоголя. Цими вулицями він бігав босоніж. Спочатку просто бігав, потім бігав за дівчатами. На цьому місці стояв будинок, у якому він народився. Тепер тут музей. Завдяки спонсорові, звичайно. Бо державі, як завжди, не вистачає коштів на пам'ять про своїх геніїв. Та й на самих геніїв. Тому їх часто привласнюють сусідні нації - крадуть те, що погано лежить.

У музеї затишно. Тебе взувають у величезні м'які капці, і ти йдеш у них по історії - щоб не наслідити.

Портрети батьків Миколи Васильовича, кілька його портретів, у тому числі і портрет роботи Іллі Ріпина (нащадка козака Ріпи), особисті речі, посмертна маска... Стільки емоцій, що оживають із сторінок прочитаних книг і пробігають морозом по шкірі! Особливо із тих книг і публікацій, що стали доступні останнім часом і в яких ідеться про життя і смерть самого автора знаменитих творів, про його поховання і перепоховання... А поховали його - пишуть - живцем, у стані летаргічного сну.
* * *


А ще в музеї багато рукописів Гоголя. Він писав на нелінованих аркушах формату А-4. Та! Це ми тепер кажемо: А-4. Він просто писав на білих аркушах. Почерк у нього був рівним і акуратним, букви гарно виписаними і дрібними. За законами графології можна сказати, що характер у нього був рівний, гладкий, що вдачу мав добру і щиру, що емоції інколи вихлюпували через край, що розум мав гострий, душу лише привідкриту, а самооцінку - дещо занижену.

Певно, тому так потребував підтримки, розуміння і любові.

Як і всі ми.
* * *


За кілька днів не те що село, навіть ярмарок обійти не встигнеш. А цікавого ой як багато! А масштаби - вражаючі. Країн-учасниць більше десятка, народних умільців - понад двісті, палаток промислових підприємств - 273, торговельних відділень приватних підприємців - 668, закладів громадського харчування - 44. Китайські джипи продають поруч із породистими кіньми, український мед - недалеко від цейлонського чаю, німецькі кухонні комбайни - навпроти найновіших моделей мобільних телефонів...

А поміж торговельними рядами - сила-силенна народу. Люди йдуть і йдуть. Одягнуті у вишиванки, декольтовані блузи, солом'яні брилі, короткі спідниці, яскраві шаровари, театральні костюми, козацькі папахи, прозорі сукні, голі торси, модно пошматовані джинси, еротичні шорти, футболки з написом "Дякую Тобі, Боже, що я не москаль"...

Сама атмосфера, саме повітря відрізняється від нашого. Цей простір змушує думати і відчувати інакше. Ці поламані огорожі перед сільськими будівлями, невеличкі хати, асфальтовані стежки, ці будяки і квіти, що ростуть поруч, ці українці, що прагнуть говорити рідною мовою, ці зерна, що перетворюються на тугий колос незалежно від того, куди їх кинеш. Бо земля тут настільки родюча, що родючішої бути не може.
* * *


Натхнення приходить саме по собі. Величезний місяць змушує тебе опівночі співати пісень, блукати сільськими вулицями і фізично відчувати, як виростають крила від крику перших півнів...

Прокидається сонце і висвітлює, виокремлює з ночі пам'ятник Апостолові, відкритий нині Президентом, пам'ятник Гоголю... А ще пам'ятник Леніну. І ще один. І не один...

А може, Ленін теж народився в Сорочинцях?




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-02-16 10:19:12
Переглядів сторінки твору 4399
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.209 / 5.5  (5.134 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.225 / 5.7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.799
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
Автор востаннє на сайті 2019.03.01 19:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Софія Кримовська (М.К./М.К.) [ 2010-02-16 10:25:27 ]
"Тут панує запах застояних канікул, пліснявих подушок та древніх-древніх матраців, на яких, певно, спали ще герої творів Миколи Васильовича. Та хіба ж ми спати сюди приїхали! Чи їсти? Чи митися?"..... це місце запам*ятовуються найкраще....
Гарна деталізація загальної картини. Відчуття власної присутності завдяки цьому тільки посилюється...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2010-02-16 10:35:22 ]
Дякую, Софіє. Приємно, що ти це відчула.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-02-16 12:55:31 ]
Якийсь гоголівський стиль статті...
Але про все, що пов*язане з Гоголем, так і треба писати.

Тому файно, Василю.

Будьмо!

І хай не стомлюється наша "птіца-тройка". :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2010-02-19 08:52:56 ]
Будьмо!

А от на тройці покататися там, на жаль, не можна. А як би це привертало туристів!!!!! Не тільки шанувальників великого українського письменника Миколи Васильовича!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-02-19 10:02:28 ]
На птиці-трійці покататися не можна!?.
Може, там не можна по трьох і групуватися тісніше?.. :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олексій Тичко (Л.П./М.К.) [ 2010-02-16 14:26:34 ]
Натхнення приходить саме по собі.- Прочитавши до кінця зрозумів(бо уявив)що без натхнення і бажання все описати творча людина побувавши там...Не зможе звідтіля повернутися.Реалістична картина уміло написана, ніби побував сам на тому дійстві.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2010-02-19 08:56:12 ]
Туди дійсно варто поїхати. Особливо для творчої людини. Рекомендую, Олексію. Натхнення пронизує там людину до мозку кісток. Я це відчув.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-02-16 15:15:34 ]
Знайома картина, бував я у Сорочинцях. Ти - як керівник відділу культури їздив, а я - як артист капели національної. І ми теж були перші, і на нас - вся увага, і теж розворушили ярмарок, і президент Ющенко підходив.
Оце буяння українськості незбориме буяння, ти його передав. І воно якесь особливе там, на Полтавщині - широке, веселе і глибоке, як у творах Гоголя.
Гарно, справді гарно, Василю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2010-02-19 09:00:06 ]
Для закарпатця це зовсім інший світ. Незвичний, широкий, душевний... Люди, які живуть в горах, не можуть звикнути до того простору, до безмежності, до безкрайого неба... Ти дуже гарно сказав, Ярославе: буяння українськості. Справді, так воно і є.