ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Лялька
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лялька
Одного ранку Максимко прокинувся від гучного стуку у двері. Піднявся з ліжка, нашвидкоруч одягнувся і побіг відчиняти. За дверима нікого не було. Лише на порозі стояв маленький зелений ящичок. Хлопець, не приховуючи здивування, узяв той пакунок і приніс в кімнату. До коробки був приклеєний конверт. Замість листа чи вітальної листівки, Максим знайшов там лише папірець із написом “Інструкція”. Розгорнув.
“Її не треба годувати. Вона живиться твоїми словами. Її не треба вкладати спати о 21.00. Вона засне лише в твоїх обіймах. Її треба розуміти. Вона говорить віршами.
P.S. Якщо ти її поцілуєш — вона оживе.”
Хлопчик усміхнувся. “Цікаво, що ж там всередині?”, - промайнуло в голові. Розкрив ящик і побачив у ньому ... ляльку. Хто ж дарує таке хлопцям? Маленька, рудоволоса, вона дивилась на нього зеленими пластмасовими очима, які випромінювали щастя. Максим усміхнувся сам собі, заплющив очі і потягнувся до неї губами. В кімнаті залунав сміх. Такого дзвінкого голосу він ще не чув.
- Як тебе звати, - запитав Максимко.
- У мене немає імені, - відповіла дівчина.
- А як тоді мені тебе називати?
- Називай мене так, як ще нікого не називав.
- Я називатиму тебе Чудом.
Більше за все на світі вона любила гратись його волоссям. Воно нагадувало дівчині про океан. Воно пахло свіжістю. Щоночі Максимко відчував як чиїсь теплі губи цілують його шию, груди, живіт, опускаючись все нижче. Вона дарувала йому неземні відчуття, не вимагаючи слів подяки. Хлопець зрозумів, що існують й інші кольори, окрім сірого...
Минув час і Максимко з головою занурився у роботу, забуваючи про те, що у ліжку на нього чекає Чудо. Ночами працював, а на ранок зникав у невідомому напрямку. А з-під її пера виринали цілі поеми.
Одного вечора Максимко повернувся додому і не почув дзвінкого “Коханий!”, яким його щодня зустрічало те Чудо. На плиті стояла каструля з гарячим супом. В кімнаті літав запах океану. Дівчини ніде не було. Понад усе на світі зараз хотілось її поцілунків, а її не було. Сьогодні так хотілось розповісти, як минув день, а її не було. Хотілось почути запах її парфумів, а її не було. Хотілось уваги, а її не було.
Дзвінок у двері. Максимко витер сльози, і немов окрилений побіг відчиняти. За дверима нікого не було. Лежав лише зелений конверт. Відкрив, дістав звідти папірець. На ньому було написано лише три слова : “Померла з голоду”.
16.02.2010
“Її не треба годувати. Вона живиться твоїми словами. Її не треба вкладати спати о 21.00. Вона засне лише в твоїх обіймах. Її треба розуміти. Вона говорить віршами.
P.S. Якщо ти її поцілуєш — вона оживе.”
Хлопчик усміхнувся. “Цікаво, що ж там всередині?”, - промайнуло в голові. Розкрив ящик і побачив у ньому ... ляльку. Хто ж дарує таке хлопцям? Маленька, рудоволоса, вона дивилась на нього зеленими пластмасовими очима, які випромінювали щастя. Максим усміхнувся сам собі, заплющив очі і потягнувся до неї губами. В кімнаті залунав сміх. Такого дзвінкого голосу він ще не чув.
- Як тебе звати, - запитав Максимко.
- У мене немає імені, - відповіла дівчина.
- А як тоді мені тебе називати?
- Називай мене так, як ще нікого не називав.
- Я називатиму тебе Чудом.
Більше за все на світі вона любила гратись його волоссям. Воно нагадувало дівчині про океан. Воно пахло свіжістю. Щоночі Максимко відчував як чиїсь теплі губи цілують його шию, груди, живіт, опускаючись все нижче. Вона дарувала йому неземні відчуття, не вимагаючи слів подяки. Хлопець зрозумів, що існують й інші кольори, окрім сірого...
Минув час і Максимко з головою занурився у роботу, забуваючи про те, що у ліжку на нього чекає Чудо. Ночами працював, а на ранок зникав у невідомому напрямку. А з-під її пера виринали цілі поеми.
Одного вечора Максимко повернувся додому і не почув дзвінкого “Коханий!”, яким його щодня зустрічало те Чудо. На плиті стояла каструля з гарячим супом. В кімнаті літав запах океану. Дівчини ніде не було. Понад усе на світі зараз хотілось її поцілунків, а її не було. Сьогодні так хотілось розповісти, як минув день, а її не було. Хотілось почути запах її парфумів, а її не було. Хотілось уваги, а її не було.
Дзвінок у двері. Максимко витер сльози, і немов окрилений побіг відчиняти. За дверима нікого не було. Лежав лише зелений конверт. Відкрив, дістав звідти папірець. На ньому було написано лише три слова : “Померла з голоду”.
16.02.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію